Ровно-Покровський собор

Рівне — це обласний центр Рівненської області, красиве і затишне місто, що потопає в зелені. Зовсім нещодавно місто урочисто відзначило своє 725-річчя. Оскільки значна кількість будівель в Рівному були зруйновані під час Другої Світової війни, архітектурних пам’яток у місті залишилося мало, проте місто відрізняється розвиненою інфраструктурою — тут є що запропонувати туристам.

Ровно-Драматичний театр

Перша письмова згадка датується 1283 роком, Рівне там згадується як місто Галицько-Волинського князівства, однак точна дата заснування міста невідома. Місцеві вчені припускають, що місто тут утворився вже в середині XI століття. Існують дві версії походження назви міста — згідно з першою, місто було назване таким чином через своє розташування на рівній низинної місцевості, згідно з іншою — назва пішла від потужних оборонних ровів, заповнених водою, оскільки в минулих століттях існувало передмістя, що називався Зарова.


Ровно-Фонтани

Після розпаду Галицько-Волинського князівства в 1340 році, Рівне, у складі Волинських земель, стало частиною Великого князівства Литовського. У 1518 році місто Рівне стає власністю князів Острозьких, саме завдяки їх зусиллям місто було позначено на географічній карті Європи. Після Люблінської унії 1569 року Рівне входить до складу Польщі. В цей час місто почало активно розростатися. У 1793 році місто перейшло до складу Російської імперії.

Ровно-Пам'ятник Уласу Самчуку

Протягом XIX століття місто бурхливо розвивалося — був відкритий телеграф, жіноча гімназія, побудований костел Святого Антонія, побудований залізничний вокзал.

Головними пам’ятками міста є Успенська церква 1756 року, костел Святого Антонія 1868 року — сьогодні тут діє Будинок органної музики, музей українського мистецтва, Воскресенський собор та колишня міська гімназія — зараз краєзнавчий музей. Також гостям міста будуть цікаві пам’ятник Марії Рівненській та Тарасу Шевченку.


Ровно-Краєзнавчий музей

Улюбленим місцем відпочинку жителів міста і туристів є парк ім.Тараса Шевченка, який представляє собою пам’ятник паркового мистецтва, площею близько 30 гектарів, із затишними алеями і густою зеленню. У парку знаходяться концертні, спортивні та дитячі майданчики, затишні кафе.

У Рівному є зоопарк загальнодержавного значення, в якому є безліч рідкісних птахів і тварин. У місті проводяться міжнародні фестивалі і конкурси, в тому числі і всеукраїнський телевізійний конкурс молодих естрадних виконавців «Прем’єр-Ліга», міжнародний молодіжний фестиваль традиційної культури «Древлянськi джерела» і безліч інших.

Рівне - Фордзон-Універсал

Рівне відроджувалося і знову знищувалося кілька разів — в 1648, 1680, 1691 і 1706 роках. Останнього разу — під час Другої Світової війни. Можливо саме така непроста доля міста стала причиною того, що у Рівненській області збереглося набагато більше історичних та культурних пам’яток, ніж у самому Рівному.

Ровно-Кінотеатр

Основними визначними пам’ятками Рівненській області є Державні історико-культурні заповідники в містах Дубно і Острог, історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», Державний музей-заповідник «Козацька могила», Троїцький монастир-фортеця XV-XVI ст., на території якого знаходиться могила Анни Андро, оспіваної А. С. Пушкіним, комплекс Свято-Миколаївського монастиря, комплекс Межиріцького Свято-Троїцького монастиря і безліч інших.


Ровно-Зоопарк

Через місто Рівне проходять траси Львів — Київ, Київ — Брест, Київ — Чернівці і Київ — Тернопіль. Крім того в Рівному щодня зупиняються потяги, що йдуть з Києва, Львова, Одеси і Сімферополя. Також в Рівному діє міжнародний аеропорт.

Рівне - Покровський собор і місто

Источник: Grand-Ukraine.com.ua

Вперше поселення Рівне в офіційних документах згадується у 1283 р., як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства в польській хроніці «Щорічник краківського повіту». Тут йдеться про те, що польський король Лєшко Чорний переміг литовські загони, очолювані Віттеном, які спустошили Сандомирську землю. Литовці почали тікати і опинилися поблизу волинського міста Лукова. Звідти пішли густим лісом, заболоченим лугом й зупинилися неподалік місцевості, яка називається Ровно.


Ровно збудував на східних рубежах свого князівства волинський князь Володимир Василькович, племінник Данила Галицького. Галицьке-Волинський літопис повідомляє, що Володимир інтенсивно будував нові міста і зміцнював старі, особливо на окраїнах князівства.
У 1340 р. майже на 200 років згідно з грамотою польського короля значна територія Волині, включаючи Рівне, були передані Великому князівству Литовському.

А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський Казимір надає поселенню Рівне магдебурзьке право, за яким воно зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найбільш достойні люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні справи.

У XVI ст. Рівне перейшло до князів Острозьких. Саме тоді місто з'являється на географічних картах.

Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту.

1723 — Рівне переходить у  власність  польських  шляхтичів  Любомирських. Володарем Рівного стає Юрій (Єжи) Любомирський. УXVIII ст. князі Любомирські були найбагатшим магнатським родом на Волині, а часами і в цілій Польщі.

У 1857р. через мiсто пролягла шосейна дорога Київ-Брест, а в 1873р. — залiзнична колiя мiж цими мiстами. З'явилася залiзнична станцiя Рiвне.


У 1906р. в мiстi з'явився перший музей, а в 1912р. введено в дiю першу електростанцiю. Цього ж року рiвняни вперше побачили в небi над мiстом полiт моноплана.

Пiд час I свiтової вiйни Рiвне тривалий час було прифронтовим мiстом. В 1916р. перед наступом росiйських вiйськ його вiдвiдали iмператор Микола II та генерал О.Брусилов.
  
В перiод з 1917р. по 1920р. мiсто почергово перебувало пiд владою австро-нiмецьких, польських та бiльшовицьких окупацiйних вiйськ. У квiтнi-травнi 1919р. у Рiвному тимчасово працював уряд Української Народної Республiки та були розмiщенi вiйська Директорiї на чолi з головним отаманом С.Петлюрою.

19 вересня 1920р. Рiвне зайняли польськi вiйська, i воно до вересня 1939р. перебувало у складi Польської держави як повiтовий центр Волинського воєводства. Незважаючи на репресiї з боку польської влади, в мiстi продовжувалося українське культурне життя, активно працювали громадськi органiзацiї нацiонально-патрiотичного спрямування — "Просвiта" (до закриття у 1929р.), "Пласт", Союз українок та iншi, а також нелегальнi органiзацiї, найбiльшi i найвпливовiшi з яких — ОУН та КПЗУ.

У вереснi 1939р. вiдповiдно до пакту Молотова-Рiббентропа захiдноукраїнськi землi вiдiйшли до СРСР. Цього ж року Рiвне набуло статусу обласного центру новоутвореної Рiвненської областi у складi УРСР.


Пiд час фашистської окупацiї мiсто було перетворене на своєрiдну "столицю" окупованих українських земель. З вересня 1941 року тут розмiстилися "Райхскомiсарiат Україна" та резиденцiя гауляйтера.

Рівне залишається одним зі значних культурно-освітніх центрів України. Загальновизнані успіхи мають наші виші – Національний університет водного господарства та природокористування, Рівненський державний гуманітарний університет, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені акад. А. Дем'янчука, Рівненський інститут слов'янознавства та інші. Мережа середніх спеціалізованих закладів, майже тридцять загальноосвітніх шкіл, кілька шкіл нового типу (гімназій та ліцеїв) створюють гарні умови для навчання та розвитку здібностей юних рівнян.

Источник: www.litopys.com.ua

Дуже часто про Рівне можна почути, що “непримітне село”, де всі один одного знають. І справді, за всю 725-річну історію біля Рівного не відбувалось грандіозних битв, тут не перекладали Євангеліє, воно не було центром князівства і тут немає середньовічного замку. Однак в історії нашого міста були події, які роблять Рівне унікальним, несхожим на будь-яке інше місто на Землі.

Місто трьох столиць
У найтяжчі для України часи Рівне тричі ставало столицею. Вперше це сталось на початку минулого століття, коли під натиском більшовиків Директорія Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою була змушена залишити Київ.
ді столицю перенесли до Рівного, де на залізничній станції стояв вагон з урядовцями. Про той час залишилась приказка: “Під вагоном — територія, у вагоні — Директорія”.
У ті ж буремні роки Рівне оголошують столицею вдруге. Бунтівний отаман Оскілко проголошує наше місто столицею України. Але, як і першого разу, — ненадовго.
Утретє наше місто стає столичним містом волею окупанта. У 1941 році на окупованій німцями території створюється рейхскомісаріат “Україна” зі столицею у Рівному. Випускались навіть власні гроші. Після війни місто стає одним з обласних центрів УРСР

Симон Петлюра і російські царі…
У місті є вулиця і пам’ятник Симону Петлюрі, адже цей визначний український діяч бував у Рівному. Відвідали наше місті й імператори.
Першим побував у Рівному російський імператор Олександр ІІІ, коли їхав з інспекцією на будівництво Тараканівського форту. У місті він заклав перший камінь під будівництво цегляного Свято-Воскресенського собору. У народі ще довгий час храм називали Олександрівським.
А от про перебування у Рівному імператора Миколи ІІ майже немає відомостей. Достеменно відомо, що імператор гуляв вулицями Здолбунова, звідки відправив до Санкт-Петербурга телеграму: “Посетил Здолбунов. Город грязей”. Оскільки Микола ІІ їхав потягом, то можна припустити, що через Рівне він також, як мінімум, проїжджав.


Вулиці з гумором
Чи задавали ви собі коли-небудь питання: чому та чи інша вулиця має саме таку назву? У цьому плані, з уявою та почуттям гумору у рівнян було все гаразд. Вулиця Кавказька, наприклад, носить свою назву не з часів СРСР, як свідчення дружби з народами Кавказу. Це її споконвічна назва. Рівняни, бачте, так хотіли мати власні гори, що “Кавказом” називали горби, де був єврейський цвинтар (за будівлею нинішньої облдержадміністрації). От так і вулиця стала Кавказькою.
Схожа історія й у вулиці Шкільної. Майже у всі часи, до Другої світової війни, у Рівному проживало багато євреїв. На цій вулиці знаходились синагоги, при яких діяли школи. Тому-то й вулиця отримала назву — Шкільна. Донині збереглись старі назви вулиць Тиха, Ясна, Видумка та інші.
Цікаво у XVIII-XIX століттях називались у Рівному квартали. Якщо з кварталом “німці” все зрозуміло, бо там проживали здебільшого німецькі поселенці, то з кварталами “Америка” та “Воля” не все однозначно.
“Америка” — це частина міста, між залізничним вокзалом і пивзаводом. Найпоширеніша версія назви, що перший будинок тут спорудили українці, котрі повернулись з еміграції з Америки (США чи Канади). Що ж до “Волі” (район пивзаводу), то першими поселенцями цього району нібито були випущені з тюрми на волю злочинці.
А ще у Рівному, в різні часи, жили, працювали та творили: Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Улас Самчук, Олена Теліга, Володимир Короленко.
У день народження міста, якому нині виповнюється офіційно 725 років, важливо пам’ятати про його цікаву історію та не забувати про те, що ми, сьогоднішні, — це історія Рівного завтра. І цю історію ми пишемо щодня…

Олексій КРИВОШЕЄВ

Источник: ogo.ua


  1. ↑ Мається на увазі місцина від району нинішнього озера Басів-Кут вздовж ріки Устя. Оскільки північно-східна і східна частини нинішнього міста дуже горбисті.
  2. ↑ Подібна версія, що переказ пов’язує заснування з князями Острозькими, маєтки яких нібито простяглися рівно по цю місцевість[3].
  3. ↑ В іншому джерелі теж князь, проте Веліслав: Ця прекрасна легенда прийшла до нас з чотирнадцятого століття. Легенда оповідає про силу великого і справжнього кохання і про те, на що здатна людина заради єдиної коханої жінки.
    Отже, в ті далекі часи на території Київської Русі жив один князь на ім’я Веліслав, людина благородних кровей і мужнього характеру. Одного разу, як це трапляється з повнолітніми зрілими для любові юнаками, він побачив прекрасну дівчину і шалено в неї закохався. Але вона відмовилася бути його дружиною до тих пір, поки він не завоює для неї сто міст і селищ.
    Хоробрий юнак вирішив домогтися любові коханої у що б то не стало.
    Він зібрав військо і пішов завойовувати міста. Минуло кілька років, вже було завойовано дев’яносто дев’ять міст та селищ. Юнак був втомлений і виснажений, сили його були на межі. І тільки сильна любов до дівчини і бажання володіти нею не дозволяли кинути все і відмовитися від даного їй слова. Дотримав наполегливий юнак дане слово, повернувся з походу і одружився на своїй прекрасній дівчині [4].

  4. ↑ Під час розкопок у центральній частині міста були знайдені залишки будівель, зброя і керамічний посуд, датовані Х століттям, — доказ того, що місту Рівне більше тисячі років. Виявлено сліди кількох поселень, найстаріше з яких датується Х століттям, також простежуються наступні етапи розвитку[5].
  5. ↑ Галицько-Волинський літопис повідомляє, що Володимир інтенсивно будував нові міста і зміцнював старі, особливо на окраїнах князівства.
  6. ↑ У 1340 році майже на 200 років згідно з грамотою польського короля значна територія Волині, включаючи Рівне, були передані Великому князівству Литовському[6].
  7. ↑ Мова йде про опис битви польського князя Лешка Чорного під «Ровно» з литовцями у 1283 році. Запис цей було зроблено латиною у польській хроніці «Рочнику капітульному краківському». Рівне у той час перебувало у складі Галицько-Волинського князівства.</ref>, коли під цим населеним пунктом відбулася битва польських та литовських військ
  8. ↑ Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей празьких»
  9. ↑ Саме про руїни цього палацу пише В. Г. Короленко в оповіданні «Дітях підземелля».
  10. ↑ Де вчився Короленко Володимир Галактіонович. У роки німецької окупації в приміщенні гімназії була резиденція гауляйтера Еріка Коха, де на гауляйтера планував спробу замаху Кузнецов Микола Іванович. У радянські часи до побудови нового комплексу там же був Рівненський обком КПУ. Після переїзду обкому в будинок було переведено Рівненський краєзнавчий музей.
  11. ↑ З центром у Житомирі
  12. ↑ Будинок якого стояв приблизно на тому місці, де нині розташоване кафе «Олеся».
  13. ↑ Так звані «Другі Совєти». За радянської влади була вулиця 17-Вересня, присвячена цій даті.
  14. ↑ Населення міста на середину 1941 року складало 40 612 осіб, з них 50 % були євреї.
    За розпорядженням окупаційної влади, був створений юденрат: єврейський адміністративний орган самовпорядкування, який очолив колишній викладач місцевої гімназії М.Бергман. До юденрату увійшло 12 чоловік. Реальна функція цього органу зводилася до виконання вказівок німецької влади. Зокрема юденрату доручалось проведення перепису євреїв, реєстрація працездатних, забезпечення виконання примусових робіт та інше.
    Так, уже 9 та 12 липня 1941 року зондеркомандою 4-а було розстріляно перші 240 чоловік. Пізніше, 16 серпня, батальйон поліції безпеки провів акцію в Рівному і було розстріляно 300 євреїв. Голова юденрату М.Бергман та декілька членів правління, в тому числі Л.Сухарчук, влітку 1941 року покінчили життя самогубством, розуміючи свою маріонеткову роль.
    Перша масова хвиля знищення таким чином була проведена вже в липні-серпні 1941 року. В результаті чого було вбито, за деякими даними, до 3-х тисяч євреїв міста. Одною з характерних ознак першого етапу розстрілів було те, що він носив масовий, але не загальний характер. В першу чергу знищували молодь, чоловіків середнього віку. Вбивали тих, хто потенційно міг чинити опір окупантам
    Водночас було розпочато підготовку до остаточного знищення єврейського населення міста.
    Восени, 5 листопада 1941 року в Рівному були розклеєні оголошення гебіткомісаріату, яким керував окружний комісар Беєр, про те, що особи єврейської національності, які не мають посвідчень з місць роботи (фахаусвайс), повинні з’явитись зі своїми родинами 7 листопада, до 6-ти годин ранку, на майдан в районі Грабника (північно-східна частина міста). Приблизно о 12-тій годині дня німці оголосили, що всі повинні залишити свої речі на площі. Люди ще не розуміли, в чому справа, думали, що просто грабунок, до якого вже звикли, і покірно виконали наказ. З’явилася ціла купа речей. Потім німці повели людей за місто, на місце, що має назву «Сосонки». Там вже були приготовані величезні ями. Стріляли в беззахисних людей, які лежали на землі обличчям донизу. Розбивали прикладами голови і кидали трупи до ями. В дітей не стріляли, на них не витрачали куль. Їх кидали до ями прямо живими.
  15. ↑ У 1974 році в Музеї Кузнєцова М. І. серед експозиції було виставлено іржаву дворучну пилку, якою «бандерівці живцем перепилювали свої жертви» і фотографія із повішеними циганськими дітьми, яких в дійсності вбила їх власна не сповна розуму мати.
  16. ↑ Симетрична будівля має центральній об’єм, в якому розташований вестибюль і ряд невеликих службових кімнат. Центральну частину вінчають, піраміди, розташовані по ріжках. Вхідна арка на два поверхи. В двох двоповерхових крилах знаходяться зал для пасажирів, ресторан, готель та інші приміщення для пасажирів, службового та технічного персоналу[11].
  17. ↑ До вводу в експлуатацію Житомирського льонокомбінату вважався самим потужним в Європі. Продукція надсилалася на всі континенти, крім Антарктиди.

Источник: uk.wikipedia.org


Categories: Вопросы

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.