Промисловий розвиток

Новий поштовх розвитку Донецький край отримав, коли на його території були знайдені поклади кам’яного вугілля. У 1820 році вугілля було виявлено біля Олександрівки і з’явилися перші дрібні шахти. У 1841 році за наказом генерал-губернатора Михайла Семеновича Воронцова було збудовано три шахти Олександрівського рудника, де трудилися 76 вільнонайманих робочих. У середині 50-х років XIX століття шахта давала 400–500 тисяч пудів вугілля на рік. Уряд Російської імперії уклало договір з князем Сергієм Вікторовичем Кочубеєм, згідно з яким він зобов’язався побудувати на півдні Росії завод для виготовлення залізних рейок, князь в 1869 році за 24000 фунтів стерлінгів продав концесію англійському підприємцю Джону Юзу. Юз починає будівництво металургійного заводу з робочим селищем в районі села Олександрівка. Для розробки вугілля він засновує «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного і рейкового виробництв».

Влітку 1869 року Юз поселився на хуторі Овечому на березі Кальміуса і влаштував у дворі кузню, яка була першим підсобним цехом.


Англії в Таганрог і Маріуполь на кораблях прибували матеріали та обладнання. До місця їх доставляли гужовим транспортом. Виникле селище було назване Юзівкою. 24 січня 1872 дали перший чавун, а на початку 1873 підприємство стало працювати за закінченим металургійним циклом. Почали працювати сталеплавильні печі, розпочався прокат рейок. У 1874 році Новоросійське товариство налічувало понад 1800 робітників. За виробництвом металу завод вийшов на перше місце в країні. Він поклав початок великої металургії південного промислового району. Будувалися великі ремонтні майстерні, хлібопекарні, миловарні заводи, друкарні. У Юзівці в 1870 році проживало 164 людини, а в 1884 році — 5 494 людини. У 1897 році — 29 тисяч чоловік.

Дореволюційна Юзівка розподілялась на дві частини: Південну (Заводську), де розміщувалися заводські споруди, депо, телеграф, невелика лікарня і школа. Трохи осторонь знаходилася так звана Англійська колонія — в упорядкованих, що потопають у зелені і квітах котеджах жили керівники та інженери, майстри і службовці Новоросійського товариства. Вулиці тут мали тротуари і замощення, були електрика та водогін; Північну частину, або Новий Світ (район нинішнього Центрального універмагу) — за назвою базару і першого юзівського трактиру. У Новому Світі мешкали торговці, ремісники, чиновники. Найбільш помітними і красивими будівлями в північній частині Юзівки були: Преображенський собор (зруйнований в 30-х роках XX століття), Комерційне училище (нині 2-й корпус ДонНТУ по вулиці Артема, 58), Братська школа (вулиця Челюскінців, 49), готель «Великобританія».


я забезпечення обладнанням вугільної промисловості в 1889 році на південь від Юзівки було споруджено машинобудівний і чавуноливарний завод Боссе та Геннефельда (тепер це великий Донецький машинобудівний завод). Тоді ж організовано майстерню з ремонту гірничошахтного обладнання — нині Рутченківський машинобудівний завод гірського устаткування. На початку 1917 року, коли в селищі налічувалося близько 70 тисяч жителів, його перевели в розряд міст. У той час в Юзівці було всього два триповерхові будівлі — готель «Великобританія» і Братська школа.

Розвиток міста в 20–30 роки 20 століття

У 1923 році Юзівка стала окружним центром. У 1924 році Юзівка була перейменована в Сталіно. Число жителів міста — 63708, а в 1925 році 80085 осіб, а вже 17 грудня 1926 року — 174000 чоловік. Перший трамвай, що зв’язав центр міста із залізничним вокзалом, почав працювати 15 червня 1928, а з 1931 року з’явився перший та єдиний на той час автобус.

У 1926 році на базі гірського технікуму заснований гірничий інститут (нині Донецький національний технічний університет), в 1930 році відкрито Донецький медичний інститут (нині Донецький національний медичний університет). У 1928 році створено драматичний театр. У 1937 році створено педагогічний інститут — нині Донецький національний університет.


сто не мало питного водопроводу до 1931 року, коли було прокладено його перші 55,3 км. У 1933 році були побудовані перші 12 км каналізаційної мережі. У 1934 році почалася експлуатація першого міського газопроводу коксового газу побутового призначення. У 1932 році закладено Центральний парк культури і відпочинку імені Постишева (зараз — імені Щербакова), а в 1936 році почалося будівництво театру опери та балету, відкриття якого відбулося напередодні Великої Вітчизняної війни. У січні 1936 року на вулицях Сталіно з’явилися перші 5 машин таксі марки «ГАЗ», в тому ж році введено в дію першу автоматичну телефонну станцію машинної системи на 400 номерів. У листопаді 1939 року в Сталіно на маршрут вийшов перший тролейбус («ДМЗ-Студмістечко»).

У липні 1932 року місто стало центром створеної Донецької області. Населення міста стрімко збільшувалося, так у 1937 році тут проживало 246 тис. чоловік, у 1939 — 466 тис., а в 1940 — 507 тис. До 1941 року в місті перебувало 223 підприємства союзного і республіканського підпорядкування, 54 — місцеві і кооперативні промисловості, шахти давали 7 відсотків загальносоюзного видобутку вугілля, заводи — 5 відсотків сталі і 11 відсотків коксу. У 1940 році шахтарі видавали на-гора 10,2 мільйона тонн вугілля, металурги виробили 300000 тонн чавуну, 500000 тонн сталі і близько 40000 тонн прокату. Але віроломний напад фашистських загарбників призупинило бурхливий розвиток міста.

Донецьк в роки Великої Вітчизняної війни


У серпні 1941 року з жителів Сталіно була сформована 383 шахтарська стрілецька дивізія, яка разом з іншими військовими підрозділами вела оборонні бої за Донбас. Також дивізія брала участь в битвах від Сталінграда до Берліна і була нагороджена орденами Суворова 2 ступеня і Червоного Прапора. У жовтні 1941 року починається евакуація підприємств. Вони вивозяться в Карагандинську область, на Урал, в місто Карпінськ Свердловської області. В евакуації підприємства займаються виробництвом військової техніки. 20 жовтня 1941 італійські та німецькі війська увійшли в місто Сталіно. На території Сталіно в роки окупації існувало єврейське гетто, в якому загинуло 3000 єврейських сімей, 3 концентраційних табори, в яких було вбито 92 тисячі осіб. На території Палацу культури металургів і прилеглих до нього територіях було створено концтабір для радянських військовополонених, в якому містилося понад 25 тисяч осіб. Померлих ховали в парку біля Палацу культури металургів. Зараз на цьому місці стоїть монумент «Жертвам фашизму».

У місті була введена система колективної відповідальності. За вбивство німецького військовослужбовця розстрілювали 100, а за поліцейського 10 місцевих жителів. Шурф шахти № 4–4 біс «Калинівка» став місцем страти і братською могилою. З 365 метрів глибини стовбура шахти 310 метрів були завалені трупами десятків тисяч чоловік. При відступі німці завалили стовбур шахти. На місці трагедії зараз знаходиться меморіальний комплекс. Бої за звільнення Сталіно почалися 7 вересня 1943 року. Місто було звільнено 8 вересня 1943 року. На початок Великої Вітчизняної війни населення міста становило близько 507 тисяч чоловік, а після окупації — 175 тисяч. 8 вересня відзначається як День звільнення Донбасу.


Післявоєнний розвиток Донецька

Після звільнення міста від фашистів жителі столиці Донбасу приступили до відновлення зруйнованих шахт і заводів. Нанесений збиток був величезний, однак протягом півтора років більшість підприємств стали випускати продукцію. До кінця 1946 року промислове інфраструктура міста була відновлена.

9 листопада 1961 місто Сталіно було перейменоване в Донецьк (на честь річки Сіверського Дінця). У 1961–1970 в місті збудовано понад 4 млн. м² загальної житлової площі. Житловий фонд до кінця 1970 склав 11,7 млн. м² загальної площі. У 1963 році закінчено будівництво заводу холодильників — нині АТ «Норд». У 1970 році вступила у дію камвольно-прядильна фабрика, в 1971 році — один з найбільших в республіці Донецький бавовняний комбінат, в 1973 році — фабрика іграшок У 1965 році утворено Донецький науковий центр Академії наук УРСР. У 1970 році ЮНЕСКО визнало Донецьк найкращим промисловим містом світу. У квітні 1978 р. населення Донецька перевищило мільйон жителів. Станом на 1991 рік кількість жителів досягла 1160,7 тис. осіб.

Сучасний Донецьк 

Сьогодні Донецьк — адміністративний центр Донецької області України, столиця Донбасу. Він розділений на 9 різноманітних за розміром і економічним потенціалом районів.


ні Донецьк — великий промисловий, науковий і культурний центр, який має великий вузол залізничних, автомобільних і повітряних ліній. Донецьк відомий також своїми видатними спортсменами, науковими та культурними діячами. Загальна протяжність вулиць — 2500 км. Кількість вулиць, бульварів, проспектів — 2200. Головна вулиця — Артема. Найдовша — Кірова. Кількість площ — 21. Головна площа — імені Леніна Основні види міського транспорту: трамваї, тролейбуси, автобуси та маршрутні таксі. У місті є: залізничний вокзал; аеропорт; 2 автовокзали — «Південний» і «Путіловський», 7 автостанцій. Будується метрополітен. На даний час, активно відбувається будівництво нового терміналу аеропорту. По завершенні будівництва, аеропорт міста може стати східноєвропейським хабом.

Всього в Донецьку 5 державних університетів, 11 інститутів, 3 академії, в тому числі Донецька музична академія, 14 технікумів, а також 5 приватних університетів, 6 коледжів. З них найстаріші і найбільші навчальні заклади — Донецький національний технічний університет (1921), Донецький національний медичний університет (1930), Донецький національний університет (1937), Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. І. Туган-Барановського.

Сучасна промисловість

Донецьк займає 2-е місце в області за обсягами промислового виробництва (після Маріуполя) і 1-е місце за темпами зростання. Разом з містом Макіївка є найбільшим на Україні промисловим вузлом. Характерною межею господарського комплексу Донецька є багатогалузева спеціалізація промисловості, що поєднується з розвиненим транспортним і фінансовим господарством міста.


У промисловості представлені практично всі галузі народного господарства, проте, питома вага металургії (як чорною, так і кольоровою), вугільної, хімічної (в тому числі коксохімічної) промисловості і важкого машинобудування найбільш висока. Поряд з традиційними галузями важкої промисловості в останні роки розвиваються також легка, харчова, деревообробна промисловість, машинобудування. Економічний потенціал міста представляють 193 промислових підприємства, 357 підприємств здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, 383 будівельні організації, 1550 об’єктів побутового обслуговування, понад 13 тисяч підприємств малого і середнього бізнесу. На промислових підприємствах міста зайнято понад 119 тисяч осіб.

Спорт

Донецьк є великим спортивним центром. У місті проводяться великі міжнародні змагання: матчеві зустрічі Кубка Девіса, Ліги Чемпіонів УЄФА. У вересні 2008 року в Кіровському районі міста відкрився Льодовий Палац Спорту. Щорічно, на початку квітня, проходить міжнародна велогонка Гран-прі Донецька.

Щорічно в ПС «Дружба» проводяться міжнародні змагання зі стрибків з жердиною «Зірки Жердини», в яких неодноразово встановлювалися світові рекорди.

У місті проходять етапи Кубка Світу з конкуру Донбас-Тур. Восени в Донецьку проходить етап Кубка Європи зі стендової стрільби.


Прем’єр-Лізі України грає ФК «Металург» (Донецьк) та ФК «Шахтар». Футбольний клуб міста, донецький «Шахтар», з 1936 р. бере участь у чемпіонатах України та СРСР, стає володарем Кубка СРСР, а в 2009 році домагається свого найвищого досягнення, завоювавши Кубок УЄФА (розіграш якого під цією назвою проводився в останній раз), здолавши у фіналі бременський «Вердер» з рахунком 2:1.Влітку 2009 року Донецьк і Маріуполь брали ЧЄ з футболу серед юнаків. Переможцями стали українські футболісти. 29 серпня 2009 відбулося відкриття першого у Східній Європі стадіону, спроектованого та побудованого відповідно до 5-зіркової акредитації УЕФА «Донбас Арена». Загальна вартість проекту разом з парком, який розташувався навколо арени, становила 400 мільйонів доларів. У 2010 році в Донецьку на стадіоні РСК «Олімпійський» відбувся XV чемпіонат Європи з легкої атлетики серед поліцейських. У 2011 році Донецьк прийняв юніорський Чемпіонат світу (U18) з хокею в дивізіоні II.

Источник: miristorii.ru

Предыстория

На территории столицы Донбасса люди жили с незапамятных времен. Об этом свидетельствуют археологические находки, найденные во время раскопок, произведенных в некоторых районах города в течение прошлого века. Ученые считают, что в разные периоды там находились временные или постоянные поселения скифов, киммерийцев, сарматов, готов, а несколько позже и славян. Однако в период с 13 по 16 века люди покинули эти места из-за набегов кочевников, и новые поселения там стали появляться после того, как эти земли оказались под контролем донских казаков.

История Донецка с середины 18 века по начало 19-го


Активное заселение бассейна реки Кальмиус и прилегающих земель началось в 18 веке по приказу Екатерины Второй. В 1760 годах на территории Киевского района современного Донецка была основана Александровская слобода, впоследствии ставшая селом. Примерно в это же время по соседству возникли населенные пункты Крутояровка и Григорьевка. Их жители наряду с сельским хозяйством занимались добычей угля, о больших залежах которого стало известно после того, как на берегах реки Курдючья побывала экспедиция, отправленная на разведку полезных ископаемых Петром Первым. В 1820 году первые небольшие шахты появились непосредственно рядом с Александровской. Именно тогда началась история Донецка как одного из крупнейших центров угледобычи в Европе.

Основание Юзовки

В 1841 году были построены 3 шахты Александровского рудника, а к середине 19 века число предприятий, занимающихся угледобычей в регионе, достигло 10. Через несколько лет правительством Российской империи был заключен договор с С. В. Кочубеем. Согласно условиям этой сделки на Донбассе должен был быть построен крупный завод для изготовления железных рельсов. В 1869 году Кочубей продал концессию за 24 тысячи фунтов стерлингов английскому промышленнику Джону Юзу, который начал строительство металлургического предприятия рядом с селом Александровка.


оме того, он основал поселок Юзовка для рабочих нового завода. Так началась история Донецка, годом основания которого принято считать 1869-й. Спустя три года доменные печи были введены в эксплуатацию, а комбинат Юза стал одним из важнейших индустриальных центров России. Всего за 15 лет население рабочего поселка металлургов выросло в 50 раз, он превратился в индустриальный город, где действовал телеграф, больница, несколько гостиниц и школа. Там даже был свой, как бы сказали сегодня, элитный микрорайон, в котором жили инженеры и другие специалисты, приехавшие в Юзовку на работу по контракту. Местные жители называли его Английской колонией и завидовали его обитателям, которым были доступны такие блага цивилизации, как водопровод и электричество.

Донецк: история города после Октябрьской революции

Во все времена шахтерские коллективы отличались сплоченностью и организованностью, поэтому неудивительно, что время от времени в городе проходили массовые выступления рабочих, требующих улучшения условий труда и повышения зарплаты. В частности, в 1892 году 15000 шахтеров устроили стычку, которая была жестоко подавлена правительством. Поэтому неудивительно, что уже в марте 1917 года в Донецке состоялись выборы Совета рабочих депутатов, а после октябрьских событий в Петрограде этот орган самоуправления заявил о поддержке правительства во главе с В. Лениным. После этого город неоднократно переходил из рук в руки и лишь в декабре 1919 года вошел в состав УССР. Причем даже после этого карта востока Украины, точнее границы этой страны с РСФСР, считались спорными. Дело в том, что значительная часть населения и многие политические деятели и представители интеллигенции выражали большие сомнения в правомерности принадлежности Донецка УССР.

Сталино

Фото Донецка первых лет советской власти показывают, что уже тогда в городе началось интенсивное строительство. Так, после его переименования в Сталино в 1924 году там возвели жилой массив “Стандарт” для металлургов и горняков, а в 1932-м был принят первый в истории Донецка генеральный план. Однако он не учитывал стремительное увеличение численности населения в связи с вводом в эксплуатацию новых промышленных предприятий. Поэтому в 1938 году его доработали и в черту города включили около десятка окрестных поселков, образовав Кировский, Петровский и Пролетарский районы Донецка (Украина).

Таким образом, к началу ВОв население Сталино составляло 50000 человек, там действовало 223 промышленных предприятия, в том числе союзного подчинения, которые давали 7% угля, 5% стали и 11% кокса от общего количества этих видов продукции, добываемых в СССР.

Донецк в годы оккупации

В июле и августе 1941 года в городе был сформирован партизанский отряд и 383-я шахтерская дивизия, которые участвовали в его обороне. Однако в конце октября в Сталино вошли формирования Вермахта и части итальянской армии. Таким образом, как и вся Украина, Донецк оказался в оккупации. ”Новые власти” первым делом поспешили восстановить работу шахт и промышленных предприятий, продукция которых имела важное значение для достижения победы в войне. В то же время немцами было организовано гетто для представителей еврейской общины, которые впоследствии были уничтожены и сброшены в шахту 4-4 бис и концлагерь для советских военнопленных. Также действовали карательные отряды, предназначенные для подавления актов неповиновения оккупационным властям. В частности известно, что в случае убийства одного немецкого военнослужащего было приказано расстреливать 100 из числа горожан, невзирая на пол и на возраст. Однако такие меры не давали того результата, на который рассчитывали фашисты, и в Сталино успешно действовало более 20 партизанских отрядов и диверсионных групп, наносящих врагу огромный урон.

Освобождение Сталино и послевоенные годы

8 сентября 1943 года в рамках Донбасской операции в город вошли советские войска. Таким образом была завершена оккупация Сталино, продлившаяся около 700 дней. Практически сразу же были начаты работы, призванные восстановить промышленность, которой всегда гордился Донецк. История города в последующие годы полна интересными событиями, в основном связанными с вводом в эксплуатацию новых шахт, промышленных предприятий и жилых микрорайонов.

В 1961 году было принято решение об изменении названия города. По решению Верховного Совета УССР он стал называться Донецком, по названию реки Северский Донец. Спустя 17 лет в городе уже было более миллиона жителей, он стал пятым по величине в стране. Значительные изменения претерпела и карта Донецка, на которой появилось несколько новых микрорайонов.

История города в составе независимой Украины

После распада СССР в 1991 году в Донецкой области впервые заговорили об образовании автономии. Однако принятая в Киеве Декларация прав народов Украины успокоила русскоязычное население региона, заставив на время забыть о националистических призывах, которые время от времени раздавались из Киева. Таким образом, вплоть до 2014 года карта Донецка и Донецкой области, точнее границы Восточной Украины с Россией, остались такими же, как во времена существования УССР.

В составе ДНР

Народные волнения начались после известных событий Евромайдана в Киеве. На фото Донецка, сделанных в период с середины марта по конец апреля 2014 года, можно увидеть десятки тысяч митингующих, которые участвовали в акциях протеста против действий киевских властей и назначения в регионы новых губернаторов. В частности, 6 апреля жители захватили здание Областного совета народных депутатов, а на следующий день в центре внимания мировых СМИ была Украина. Донецк стал столицей самопровозглашенной Донецкой Народной Республики. Кроме того, в тот же день был назначен день проведения референдума, на котором жители должны были ответить на вопрос о самоопределении ДНР. В итоге волеизъявления большинства жителей 12 мая в Донецке была провозглашена суверенная Донецкая Народная Республика. За этим последовали военные действия с участием тяжелой техники и артиллерии. В частности, город стал постоянно обстреливаться, его аэропорт превратился в арену тяжелых боев, а карта востока Украины стала появляться на телеэкранах с отметками, указывающими места столкновений бойцов донбасского ополчения и украинских силовиков.

Сегодня в Восточных регионах Украины действует режим перемирия, и есть надежда, что жители Донецка и всей ДНР, наконец, смогут вернуться к мирной жизни.

Источник: FB.ru

Герб ДонецкаДонецьк –  місто на Сході України, адміністративний центр Донецької області.
Розташований на річці Кальмиус.
Статус міста має з 1917 року. До 1924 року місто носило назву Юзовка на честь засновника міста – бізнесмена Джона Юза. У 1924 році Юзовка була перейменована в Сталино, цю назву місто носило до 1961 року. Назва “Донецьк”, отримав від назви річки Сіверський Донець, яка протікає на півночі Донецької області.
Освоєння земель в районі Донецька було розпочате запорізькими, а також донськими козаками в XVII столітті. У 1869 році валлійцем Джоном Юзом починається будівництво металургійного заводу з робочим селищем Юзовка. Дату спорудження селища прийнято вважати часом створення міста Донецька.
У 1917 році селище Юзовка отримало статус міста. У 1932 році місто стало центром Донецької області. У 1936 році в Сталино ведена в дію перша автоматична телефонна станція машинної системи на 4.000 номерів.
У 1970 році ЮНЕСКО визнало Донецьк кращим промисловим містом світу. У квітні 1978 населення Донецька перевищило мільйон жителів, проте до теперішнього часу, внаслідок демографічної кризи, дещо скоротилося.
Географічні координати Донецька – Географічні координати – 48°00′32″ с.ш. 37°48′15″ в.д. Часовий пояс – UTC+2, з переходом на літній час UTC+3. Загальна площа Донецька – 385 км². Протяжність міста з Півночі на Південь 28 км. Протяжність зі сходу на захід – 55 км.
Разом з довколишніми містами Донецьк входить до складу Донецької агломерації. Місто знаходиться в центральній частині Донбасу на південь від Донецького кряжа. Донецьк розташований в степовій зоні, у верхів’ях річки Кальмиус і оточений невеликими лісами, пагорбами, річками і озерами. На відстані 95 км на південь від Донецька знаходиться Азовське море. У Донецьку знаходяться 2 водосховища – Нижнекальмиусское водосховище (62+38 га, розташовано на річці Кальмиус) і Донецьке море (138 га). Через місто протікає 4 річки: Кальмиус, Асмоловка (13 км), Черепашкина (Бахмутка) (23 км), Скоморошка. У Донецьку насипані 125 териконів.
Клімат в Донецьку – помірно-континентальний. Ізотерма січня − 5°C і червня +18°C. Взимку панують північно-східні і східні вітри, влітку – північно-західні і західні вітри. Швидкість вітру досягає 20-30 м/сек. Опадів випадає до 556 мм в рік.
Тепла погода встановлюється з кінця квітня і тримається впродовж 160-170 днів. Влітку в Донецьку висока температура повітря, посухи і різкі мінливі вітри.
Перші холоди з’являються в жовтні, листопад вітряний із заморозками і снігопадами. У холодну пору року переважає Азіатський антициклон. Клімат нестійкий, оскільки рівнинна місцевість сприяє вільному просуванню атлантичних, арктичних і континентальних повітряних мас, морози часто змінюються відлигою. Середня температура повітря взимку – 10-15°С.
У Донецьку 2.200 вулиць, бульварів, проспектів. Їх загальна протяжність – 2.500 км. Головна вулиця – Артема (1-а лінія). Щонайдовша – Кірова. У місті 21 площа. Головна площа – им.Ленина.
У Донецьку – 5 державних університетів, 11 інститутів, 3 академії (у тому числі музична ДГАМ їм С.С.Прокофьева), 14 технікумів, а також 5 приватних університетів, 6 коледжів.
Через Донецьк проходить європейський маршрут E50, міжнародна автомобільна дорога M – 04, національні автомобільні дороги H – 15, H – 20, H – 21.
Основні комунікаційні вузли міста :
залізничний вокзал Донецьк;
5 залізничних станцій – Рутченково, Мандрыкино, Мушкетово, Донецк- 2, Донецьк;
аеропорт Донецьк;
2 автовокзали – “Південний” і “Путиловский”;
5 автостанцій – “Центр”, “Залізничний вокзал”, “Трудовская”, “Буденновская” і “Критий ринок” (центральний ринок).
8 У Донецьку розташовані почесні консульства Австрійської Республіки (відкрито 21 березня 2007 року), Вірменії, Білорусії, Болгарії, Німеччини, Литви, Чехії.

Міста-побратими Донецька:
Бохум (Bochum, Німеччина) c 1987 року;
Вільнюс (Vilnius, Литва);
Казань (Росія);
Катовіце (Katowice, Польща);
Москва (Росія);
Пітсбург (Pittsburgh, США);
Ростов-на-Дону (Росія);
Таранто ( Taranto, Італія) з 1984 року;
Харків (Україна);
Шарлеруа (Charleroi, Бельгія);
Шеффілд (Sheffield, Англія)

Населення Донецька по роках:

 1870 рік – 164 
 1884 рік – 5.494 
 1897 рік – 28.100 
 1910 рік – 48.000 
 1914 рік – 70.000 
 1926 рік – 106.000 
 1937 рік – 246.000 
 1939 рік – 466.300 
 1941 рік – 507.000 
 1943 рік – 175.000 
 1959 рік – 699.200 
 1970 рік – 879.000 
 1975 рік – 966.800 
 1979 рік – 1.020.800 
 1984 рік – 1.064.000 
 1987 рік – 1.090.000 
 1989 рік – 1.109.100 
 1992 рік – 1.121.400 
 1994 рік – 1.113.500 
 1998 рік – 1.065.400 
 2000 рік – 1.049.000 
 2001 рік – 1.016.200 
 2006 рік – 993.500 
 2008 рік – 998.000
2010 рік –  968.250
2011 рік – 962.049
2012 рік – 955.041
2013 рік – 953.217

Підготував Євгеній Лавриненко(dN)

Источник: donbass.name

Видео: Донецк

Климат

Климат Донецка — умеренно-континентальный, самый холодный месяц — февраль (-5 °C), жаркий — июль (+21 °C). Осадков выпадает до 556 мм в год, характерно жаркое и засушливое лето и переменчивая, холодная зима. Тёплая погода устанавливается с середины апреля.

Достопримечательности

В Донецке около 140 музеев, разумеется, все посетить нереально, да и не стоит того, но можно заглянуть в Донецкий областной художественный музей (ул. Пушкина, 35, ср-вс, 9:00-17:00, вход около 5 гривен) и областной краеведческий музей. Первый может похвастать хорошей коллекцией русских и украинских художников, собранной за последние три столетия, а также отличным собранием русских реалистов. Кроме того, примечательны небольшие, но очень самобытные музеи истории и развития Донецкой железной дороги, музей связи или еврейского наследия Донбасса, который создан Донецким еврейским общинным центром.

Наконец, побывать в Донбассе и не посетить рудник было бы просто непростительно. Стоит заглянуть в соляные шахты Соледара (вход 25 гривен, 10:00-15:00 ср-вс, тел.: 062 744 2001). Проще всего туда попасть в составе экскурсионной группы, обратитесь в одно из турагентств города.

В самом городе также примечателен очаровательный бульвар Пушкина, здание оперы, Свято-Преображенский собор, монумент «Твоим освободителям, Донбасс!», здание городского совета и парк кованых фигур — единственный в Европе. Стоит полюбоваться живописным видом на реку Кальмиус, заглянуть к Царь-пушке, Бохумскому колоколу и дому Кроля — основателя наружной рекламы в Донецке. Детям непременно понравится в цирке.

Транспорт

Общественный транспорт Донецка не дорог, но бывает часто переполнен. Готовьтесь к тому, что придется всю дорогу стоять, а нужную остановку ловить с «волной» пассажиров, спешащих сойти. Также курсируют маршрутки. Стоимость проезда на трамвае (10 маршрутов), троллейбусе (19 маршрутов) и автобусе (115 маршрутов) 1 гривна, маршрутке — 2 гривны. Большинство туристов предпочитает пользоваться такси (по городу примерно 30 гривен).

Как добраться

«ДонбассАэро» летают в аэропорт Донецка из Киева, Москвы, Афин, Мюнхена, Вены и других городов мира. Аэропорт находится в 8 км к северу от центра и примерно в 1 км от автовокзала «Путиловский». В оба места можно добраться на троллейбусе № 9 и 10 с ул. Университетская.

Поезда прибывают на главный ж.д. вокзал (Привокзальная пл.) дважды в день из Киева (ночные поезда, в пути 12 часов, около 150 гривен) и Одессы (100 гривен) через Запорожье (около 50 гривен). Также курсируют простые и скоростные поезда до Днепропетровска, быстрые отправляются каждый день в 17:30 (в пути 4,5 часа, 50 гривен). До Харькова можно добраться на поезде за 5,5 часов и примерно 50 гривен.

Автобусы на север и запад отправляются с автостанции «Путиловский» (ул. Взлетная, 1). Добраться до Крыма, Одессы и Азовского моря можно с Южного автовокзала (пл. Коммунаров).

Стоимость проезда указана на апрель 2011.

Источник: wikiway.com


Categories: Вопросы

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.