Практически каждый город в нашей стране может порадовать гостя парой-тройкой интересных мест. Но наш сегодняшний герой – Древний Чернигов – стоит особняком, во-первых, из-за своего возраста, благодаря которому он разжился не одним десятком памятников архитектуры. Во-вторых, из-за окутывающего дыхания истории, позволяющего почувствовать века, прожитые людьми в самом сердце Украины.

И, что немаловажно, вменяемого расстояния от Киева, делающего стольный град Мстислава идеальным местом для неоднократного посещения в выходной день.

История Чернигова – второй град Киевской Руси

Впервые название Чернигов мы встречаем в Повести Временных лет за 907 год, но археологи утверждают, что люди жили здесь еще в 4 веке до н.э. Просто к началу 10 века город становится вторым по важности центром Киевской Руси, упоминаемым в той же ПВЛ сразу после стольного града. Уж очень удобно расположился Чернигов на укрепленном самой природой высоком берегу Десны, позволяющей вдобавок наладить плотные торговые связи со многими соседями.

Рассказ об истории старого Чернигова требует отдельного, немаленького материала, посему просто взглянем с высоты прожитых лет на ее ключевые моменты.


  • Столица княжества Мстислава Владимировича, брата Ярослава Мудрого. Княжества включающего в себя добрую половину земель Киевской Руси.
  • Важнейший приз во время междоусобиц. Одно из крупнейших европейских поселений (около 40 тысяч жителей). Место созревания последнего сильного князя той поры – Владимира Мономаха.
  • Но затем пришли злые татары, и на долгие годы жизнь в крае замирает. Аж до присоединения города к Великому княжеству Литовскому в 14 веке.
  • Литовцы особо долго в здешних местах не задержались. Чернигов захватывает Московское княжество, затем Речь Посполитая, казаки Богдана, и снова московиты, уже в виде Российской империи.
  • Пушки, до сих пор уютно себя чувствующие на краю Вала, привез лично Петр I, после победы под Полтавой.
  • А уж как любили здешние места классики литературы! Стоит только вспомнить Леонида Глебова, Михаила Коцюбинского (даже свой последний покой нашедших на Болдиных горах) или Марко Вовчок.

Історія чернігова

Ну а чем мы хуже великих? А значит вперед, к сердцу Северской земли!

Как доехать в Чернигов

Добраться из Киева до цели нашего путешествия, на первый взгляд, можно несколькими способами.


  1. Маршрутки. Либо от ж-д вокзала (ориентир Макдональдс), либо от станций метро «Черниговская», «Лесная». Цена – 80–85 грн, с 8:30 до 18:00 ходят гарантировано, в более позднее время – нужно уточнять. В пути чуть меньше двух часов.
  2. Электрички. В будни из столицы идет аж одна: «846. Киев – Неданчичи», ценой вопроса в вагоне третьего класса будет всего 65 грн. Вот только отчаливает она почти в шесть вечера и идет три часа, соответственно для поездки на один день подходит слабо.
  3. Редкие проходящие поезда. Эти едут те же три часа, и за билет приготовьтесь выложить не меньше сотни.

М-да. При всем богатстве выбора, другой альтернативы, кроме как обогащать частных перевозчиков, у нас, похоже, нет. И вот мы на месте.

Водителя маршрутки можно попросить остановить на въезде в город, максимально близко к историческому центру, но даже если вы заедете вглубь, большой проблемы не будет. Максимум 30–40 минут неторопливого ходу и вы дотопаете до цели самостоятельно. Потратив чуть больше времени, но увидев гораздо больше закоулков своего нового знакомого.

Источник: ua.igotoworld.com

Чернігів


Що являв собою Чернігів наприкінці XIX сторіччя? "Найбільша довжина міста з півночі — 3 версти, найбільша ширина -2 версти, — читаємо в сьомому томі "Полного географического описання нашого отечества", виданого в Петербурзі 1903 року, — місто розкинулося серед садів і гаїв.

Десна протікає від міста за півверсти. На відстані Чернігів здається значно красивішим і наряднішим, ніж зблизька, тому що бідність і невиразність дерев'яних будівель за масою дерев не привертає уваги. Перше враження — невигідне: він здається нудним і, справді, життя тут надзвичайно одноманітне. Однак не можна не помітити чистоту вулиць і охайність приміщень. У місті прокладено водогін: річки Десна і Стрижень мають здорову і чисту воду, приємну на смак. Будинки, за винятком казенних і окремих приватних, — дерев'яні, багато вулиць обсаджені пірамідальними тополями, але немощені, на всіх вулицях прокладено тротуари з битої цегли з піском. У Чернігові 38 широких і прямих вулиць та провулків, 4 площі…"

З промисловості працювали дві тютюнові фабрики, стільки ж сально-свічкових заводів, шкіряний, п'ять горілчаних, вісім цегляних, діяло 12 цехів. Губернське місто мало З магазини, 77 крамниць, 3 винні льохи, 35 питних домів, 3 готелі, 1 трактир, 10 харчевень, 6 постоялих дворів, 3 булочні, З лазні, 3 перукарні. Пасажирів обслуговували 20 кучерів.
    У культурно-освітньому плані були свої здобутки: діяло повітове, приходське училище, гімназія із благородним пансіоном, два приватні жіночі пансіони, казенне єврейське училище. Любителі красного письменства мали можливість скористатися бібліотекою, яка функціонувала при книжковій крамниці.


До послуг чернігівців була ще одна книгозбірня. Якщо в 1850 році в місті проживало лише 6494 чоловіки, то в 1897-му, за свідченням О. Русова, мешкало 29674 чоловіка. Садиб налічувалося понад дві тисячі. Значних змін зазнало місто в післяреформений період: виникають громадські і приватні організації, кредитні установи, навчальні заклади, музеї, розвивається пароплавство, відкривається залізничне сполучення Чернігів-Крути.

На проданих землях, в так званих Ярах, Землянках, Задрипівці, виникають нові поселення. З'являються новобудови і на Олександрійській площі, Московській слобідці. У центральній частині міста прокладаються тротуари, поряд з гасовими ліхтарями з'явилися електричні, прокладено водогін. Легше стало боротися з пожежами, місто обминали епідемічні захворювання. Пожвавлюється громадсько-політичне і культурне життя. Таким бачиться Чернігів початку минулої доби з погляду сьогоднішнього дня.
    Сьогодні Чернігів обласний центр України. Річковий порт на правому березі Десни. Вузол залізничних і автомобільних шляхів. Аеропорт. 300 тис. жителів. Поділений на 2 міські райони: Деснянський район і Новозаводський район. Чернігів — давньослов'янське місто. Як свідчать археологічні дані, його формування почалося в кінці 7 ст.
9 ст. був центром східнослов'янського племені сіверян. У кінці 9 ст. увійшов до складу Київської Русі. Вперше згаданий у літопису під 907. У 1024-36 і 1054-1239 Чернігів — економічний і політичний центр Чернігівського князівства. В 11ст. населення Чернігова відбило кілька нападів половців. На кінець 12 ст. Чернігів займав площу понад 200 га і складався з князівського центру — Дитинця, Окольного града, Третяка, посаду Пере городдя, а також Подолу.

У місті розвивалися будівництво, ремесла і торгівля. У той час споруджено Спаський собор, Іллінську церкву, П'ятницьку церкву та ін. у 1239 місто зруйнували орди Батия. У 2-й половині 14 століття його захопило Велике князівство Литовське. Тоді збудовано Чернігівську фортецю. У 1482 і 1497 зазнав руйнувань від нападів кримських татар. Внаслідок перемоги російських військ у війні проти Литви Чернігів разом з Чернігово-Сіверською землею увійшов до складу Російської держави (1503). За Дегулінським перемир'ям 1618 Чернігів захопила шляхетська Польща. З 1623 Чернігів одержав магдебурзьке право. З 1635 — головне місто Чернігівського воєводства. Населення Чернігова брало участь у визвольній війні укр. народу 1648-54. У 1648, після визволення міста від польсько-шляхетських загарбників, Чернігів став центром Чернігівського полку. Внаслідок возз'єднання України з Росією 1654 Чернігів у складі Російської держави. З 1782 Чернігів — центр Чернігівського намісництва, з 1797 — Малоросійської губернії, з 1802 — Чернігівської губернії. У 2-й половині 17-18 ст. Чернігів був одним з центрів ремісничого виробництва і торгівлі. Діяли ткацький, шевський, кравецький, різницький, пекарський, конвісарський та інші цехи. У 80-90-х рр. 18 століття в місті діяло 35 вітряків і 9 водяних млинів, 8 цегелень, 14 винокурень, кілька солодовень і пивоварень.


Значна частина населення Чернігова займалася сільським господарством, городництвом і садівництвом. Відбувалося 4 ярмарки на рік, на які приїздили купці з Москви, Києва, Полтави, Ніжина, Лубен, Прилук та ін. міст. У 1785 виникла Чернігівська міська лікарня. Чернігів — один із значних центрів розвитку давньоруської освіти і культури. З Черніговом пов'язано виникнення ряду творів давньоруського фольклору (билини про Івана Годиновича, Іллю Муромця, Соловя Розбійника, Івана Гостиного сина). Перу чернігівського ігумена належить один з перших творів паломницької літератури "Ходіння Данила". У 70-х рр. 12 ст. в Чернігові були написані "Повість про вбивство Андрія Боголюбського", "Слово о князєх". Політика чернігівських князів висвітлена у "Слові о полку Ігоревім".

У Чернігові велося своє літописання (фрагменти Чернігівського літопису виявлені в Іпатіївському зводі 15 ст.). при церквах Чернігова діяли парафіяльні школи. У 1689 при архієпископській кафедрі почала функціонувати словяно-латинська школа. На її базі в 1700 був відкритий Чернігівський колегіум (1776 перетворений на духовну семінарію).
89 відкрито Чернігівське головне народне училище. З 1679 в місті діяла Чернігівська друкарня . У 17-18 ст. реставрувалися й обновлювалися давні архітектурні пам'ятки — Спаський, Борисоглібський, Успенський собори, П'ятницька й Іллінська церкви. У цей час склалися архітектурні комплекси Єлецького Успенського монастиря, Троїцько-Іллінського монастиря. Споруджено Катерининську церкву, будинок Лизогуба та ін.

З історією Чернігова цього періоду пов'язані життя і діяльність полкового писаря І. Янушкевича, одного з складачів Чернігівського літопису, укр. письменника і громадського діяча І. Галятовського (?-1688), автора історико-краєзнавчої праці "Скарбниця потребная"; укр. і рос. Письменника, церковного і культурного діяча Д. Туптала (Димитрія Ростовського; 1651-1709), автора "Руно Орошенное", укр. літописця Л. Волинського (?-1700); укр. історика Д.Р. Пащенка, автора "Опису Чернігівського намісництва"; укр. історика, економіста, етнографа, лікаря О.Ф. Шафонського (1740-1811), автора "Чернігівського намісництва топографічного опису". У Чернігові жили і творили укр. літературний і церковний діяч А. Радивиловський (?-1688), укр. письменник, церковний та освітній діяч Ігнатій Максимович (бл. 30-х рр. 18 ст. — 1793) та ін. Населення Чернігова в 1-й половині 19 ст. зросло з 4,5 тис. чол. (1808) до 14,6 тис. чол. (1861). Налічувалося 43 мурованих і 803 дерев'яних будинки.
1830-х рр. діяло 13, в 1861 — 24 підприємства. Працювало 250 майстрів з 13 спеціальностей. У кінці 19 ст. збудовано чавуноливарний завод. У місті діяли поштова, а з 1859 — телеграфна станції. Крім парафіяльних шкіл, діяли фельдшерське (з 1847), жіноче (з1852), ремісниче (з 1804) училища, гімназії. У 1860 відкрито недільну школу. Було 8 бібліотек.
     У різний час видавалися газети: "Черниговские губернские ведомости", "Черниговская газета", "Черниговский листок", "Вера в жизнь", "Десна", "Утренняя заря", "Черниговское слово", "Земской сборник Черниговской губернии", "Черниговская земская неделя"; журналы: "Земской врач", "Волна", "Черниговские епархиальные ведомости", "Прибавления к "Черниговским епархиальным ведомостям", "Черниговский летучий юмористический и сатирический листок", "Черниговский вестник".

На початку 20 ст., коли Чернігів відсвяткував 1000-річчя з часу першої літописної згадки, в місті працювали три лікарні, в тому числі — міська для "прихожих" та общини сестер милосердя на 177 ліжок, де було зайнято 66 мед. Працівників, у т.ч. половина лікарів. Витрати на медицину і санітарію в цей час становили 5,3% міського бюджету.
     У 70-х роках 19 ст. в Чернігові існували нелегальні гуртки народників.
зламі 19-20 ст. виникли перші марксистські гуртки. Під час революції 1905-07 в Чернігові відбувалися страйки, мітинги і демонстрації. Після лютневої революції 1917 більшовики під керівництвом Ю.М. Коцюбинського, В.М. Примакова, В.А. Селюка, О.І. Стецького та ін. очолили боротьбу жителів міста проти буржуазії. 6.03.1917 в місті створено Чернігівську Раду робітничих і солдатських депутатів. 19.01.1918 в Чернігові встановлено радянську владу. У 1918 створено Чернігівську губернську організацію. 12.03.1918 Чернігів захопили німецько-австрійські окупанти. Наприкінці травня 1918 в Чернігові на підпільному губернському з'їзді більшовицьких організацій було обрано губком і губернський революційний комітет. 14.12.1918 в Чернігові спалахнуло повстання проти окупантів і гетьманців. У грудні 1918 владу в Чернігові захопила Директорія. 12.01.1919 радянські війська визволили місто. До 1925 Чернігів — центр Чернігівської губернії, 1923 — 30 — центр Чернігівського округу, з 1932 — Чернігівська область.
    У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 під час нім-фашистської окупації Чернігів (9.9.1941 — 22.9.43) в місті діяли підпільні організації. Чернігів визволений внаслідок Чернігівсько — Прип'ятської операції 1943.
    Сучасне місто — великий промисловий центр з розвинутою промисловістю, будівельною індустрією, транспортом, енерг. господарством. Провідні галузі промисловості — легка, хімічна та харчова.
галузі легкої промисловості провідне місце займає камвольно-суконний комбінат, фабрики первинної обробки вовни, музичних інструментів, художніх виробів, працюють виробниче швейне об'єднання, взуттєва галантерейна, гумово-технічних виробів, художніх виробів, валяльно-повстяна ф-ки. Хімічна промисловість представлена Чернігівським об'єднанням "Хімволокно", харчова — об'єднанням хлібопекарської промисловості та ін. Набула розвитку машинобудівна і металообробна промисловість. Розвивається промисловість буд. матеріалів, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість. 

Чернігівська губернія

   Адміністративна одиниця на Лівобережній Україні в 19-на початку 20 ст. Створена указом Сенату від 27.03.1802 в зв'язку з ліквідацією Малоросійської губернії, яку було поділено на Чернігівську та Полтавську губернії. До складу Чернігівської губернії увійшло 12 повітів (Бортнянський, Глухівський, Городянський, Козелець кий, Конотопський, Глинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Стародубський і Чернігівський).

Указом Сенату від 27.03.1803 створено ще три повіти: Кролевецький, Суразький, Остерський. 1808 з Нового міста повітові установи були переведені в Новозибків і повіт став називатися Новозибківським. З цього часу і до Жовтневої революції в адміністративно-теріторіальному поділі Чернігівської губернії істотних змін не відбулося. Вона складалася з 15 повітів (187 волостей, 5780 населених пунктів, у т.ч. 19 міст і 49 містечок). Населення — 2.321.900 (1897). Чернігівська губернія була аграрним краєм, де зберігалися кріпосницькі пережитки — велике поміщицьке землеволодіння, відробітки, селянське малоземелля і безземелля. 

За даними 1905, дворяни, купці, сільські багатії володіли 1 825 624 десятин. Землі (41,7% зем. площі), а 367 365 селянських господарств мали в користуванні 2 329 209 десятин. На початку 20 ст. близько 160 тис. чоловік щорічно виїжджали на заробітки в Донбас і в поміщицькі та куркульські господарства Південної України. Промисловість була слабо розвинуто. У 1910 в Чернігівській губернії відбулося 149 селянських виступів, що охопили 300 сіл Борзнянсько, Городянського, Козелець кого, Ніжинського, Чернігівського та інших повітів з населенням 152 тис. чоловік (27,5% всіх колишніх поміщицьких селян). Числені робітничі страйки, політичні демонстрації, селянські виступи й заворушення сталися під час революції 1905-07 (Вихвостівська трагедія 1905; Кропивненське заворушення селян 1906 та ін.). Сутички з військами і поліцією сталися в Погорільцях Сосницького повіту, Батурині Конотопського повіту та ін. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917, за неповними даними, Чернігівській губернії з березня до початку жовтня 1917 сталися 64 селянські виступи. З перемогою Жовтневої революції більшовики очолили боротьбу проти буржуазно-націоналістичної центральної ради. У листопаді — грудні 1917 в усіх повітах губерній були організовані ревкоми, червоногвардійські загони.

У січні 1918 встановлено радянську владу на Чернігівщині. У березні 1918 соціалістичні перетворення були перервані вторгненням німецько-австрійських окупантів. У травні 1918 між Росією і кайзерівської Німеччиною був підписаний договір про перемиря й встановлена "нейтральна зона" на території Чернігівської губернії (шириною 10-15 км). З перших днів окупації широкого розмаху набрав партизансько-повстанський рух (Ніжинське повстання 1918, Парафіївське повстання 1918). У "нейтральній зоні" були створені перша українська радянська дивізія, яка в січні — лютому 1919 взяла участь у визволенні Чернігівщини від німецько-австрійських окупантів і петлюрівців, і друга українська радянська дивізія.
    У квітні 1919 відбувся перший Чернігівський губернський зїзд рад, на якому було обрано Чернігівський губвиконком на чолі з Ю.М. Коцюбинським. У всіх повітах діяли парткомітети, у багатьох селах — партосередки. Під керівництвом партійних і радянських органів були націоналізовані підприємства текстильної, цукрової, сірникової, тютюнової і миловарної промисловості. Налагоджувалося інше виробництво. У 1919 в Чернігівській губернії налічувалося 40 радгоспів і 69 с.-г. артілей, діяла 1271 школа. У серпні 1919 з початком наступу денікінців у повітових і волосних центрах були створені революційні комітети. На початку грудня 1919 Чернігівська губернія була визволена від денікінців.

У травні 1920 на території Чернігівської губернії вдерлися війська бурж.-поміщицької Польщі. В липні Чернігівська губернія була очищена від польських військ. У 1-й половині 1920 в Чернігівськії губернії працювало 990 підприємств, включаючи й дрібні майстерні, підпорядковані радгоспу. Навесні 1920 між безземельними і малоземельними селянами було розподілено 355 тис. десятин поміщицької землі. У травні 1920 почалося створення комітетів незаможних селян. Багато уваги приділялося розвитку освіти і культури. Зросла кількість шкіл до 1700, в яких навчалося 180 тис. дітей (1920). Крім того, в губернії працювало 150 шкіл для дорослих. Було створено два театри — українській і російський, діяли 127 народних домів і клубів, 517 хат-читалень, 300 бібліотек, 41 народний хор 473 культурно-освітніх гуртків.

У 1919-20 сталися зміни в адміністративному поділі Чернігівської губернії. У травні 1919 Мглинський, Новозибківський, Стародубський і Суразький повідти відійшли до новоствореної Гомельської губернії (з 1926 — до Брянської губернії). У Чернігівській губернії залишилося 11 повітів (132 волості) з насленням 1998,5 тис. чол.. У серпні 1920 був створений Шосткінський повіт, до якого ввійшли волості: Івотська (з Новгород-Сіверського повіту), Клишківська і Чапліївська (з Кролевецького повіту), Локотська, Ямпільська і м. Вороніж з хуторами (з Глухівського повіту). З 7.03.1923 стара система районування (волость — повіт — губернія) була замінена новою (район — округ — губернія). Замість 12 повітів у Чернігівській губернії стало 5 округів і замість 137 волостей 58 районів. Наприкінці 1924 Парафіївський район Конотопського округу і Сорокошицький район Чернігівського округу були розформовані. Територія Парафіївського району відійшла до районів Ніжинського і Конотопського округів, а Сорокошицького району — до Чернігівського округу. З 3.04.1925 Чернігівська губернія була ліквідована, а її територія залишалася в складі Глухівського, Конотопського, Ніжинського і Чернігівського округів. 
 

Червоний міст (через річку Стрижень)

У сиву давнину річка Стрижень була широкою і повноводною. Вона слугувала своєрідним бастіоном від ворогів, котрі несли смерть зі сходу. її русло, яке раніше мало трохи інший напрям, відзначали круті вигини, часті коліна і різноманітні зигзаги. Цікавий запис помічаємо в праці Опанаса Шафонського "Черниговского наместничества топографическое описание": "В прежние времена речка Стрижень под самой крепостью не шла, а от оной подалее, в левую сторону в Десну протекала". У 1802 році, після того, як Чернігів став губернським містом, було розроблено новий план генеральної реконструкції. Згідно з новим проектом відведення річки передбачалося в прямий канал, котрий неподалік Валу мав змінити і свій напрямок.

У середині XVIII століття жителі міста через Стрижень загатили греблю з гною. ЇЇ з часом так й нарекли: Гнойова гребля. З наказу архієрея спорудили два водяні млини, які знаходилися в розпорядженні Борисоглібського монастиря. Гнойовій греблі судилася коротка життєва доля.
     Весною 1773 року на Стрижні раптово піднялася велика вода і шалено ринула в Десну, зруйнувавши на своєму шляху і греблю, і водяні млини. Через десять років на цьому місці було споруджено красивий на той час дерев'яний міст, який жителі Чернігова і нарекли Красним. Про це свідчать друковані джерела, датовані 1786 роком. Принагідно розповімо, ще про один досить цікавий факт. У середині XIX століття відставний унтер Єршов на березі Стрижня володів великою земельною ділянкою, яку використовував під особистий город. Ще з осені він вивозив гній, який складав неподалік річки у великі купи. Дощові і талі води несли гній у Стрижень. Люди, які користувалися річковою водою, досить часто хворіли і помирали.

Питання про ліквідацію городу було винесено навіть на засідання міської думи. Після кількарічної боротьби міської думи з відставним унтером Єршовим його позбавили прав володіти земельною ділянкою. Оскільки Красний міст досить часто заливали талі води, його багато разів доводилося перебудовувати. Не завжди виходило вдало. Інколи міст піднімали так високо, в результаті чого на крутих спусках траплялися непоодинокі нещасні випадки. У звіті міської думи за 1901 рік міський технік, який безпосередньо відповідав за будівництво моста, так висловився: "Містсам по собі хороший, але місцевість йому не пасує". Дерев'яний міст проіснував до 1916 року, доки його не замінили на бетонний.

Наприкінці XIX — початку XX ст. великої популярності в Чернігові зажили ярмарки. Вони проводилися чотири рази на рік: навесні — у травні, влітку — на Петра і Павла (29 червня за старим стилем), восени так званий Хрестовоздвиженський (14 вересня за старим стилем) і на Покрову (1 жовтня за старим стилем). Ярмарки розпочиналися від Красного мосту, йшли вздовж Стрижня до його впадіння в Десну, потім по узбережжю Десни майже до паромної переправи і від Свгенівської общини сестер милосердя вздовж мимо палацу губернатора до Кордівки, а від неї — і до Десни (до перевозу на паромі). Значні роботи, пов'язані з підготовкою вулиці Шевченка до руху тролейбусів, було проведено в 1961 році.

Низькі місця, які щовесни заливали талі води, підняли на півтора метра. Дорогу вкрили асфальтом, а з обох боків забили бетонні палі і добудували тротуари. Красний міст… Він дорогий і рідний серцю кожного чернігівця, як, скажімо, для киянина міст імені Є.О.Патона. У давні часи через Красний міст пролягав шлях на Новгород-Сіверський і Смоленськ, Москву і Могильов.
     9 липня 1905 року поблизу моста соціал-демократи Чернігова влаштували масовий мітинг проти самодержавства і буржуазії, який розігнали козаки. 13 грудня 1918 року ним промчали повстанці на чолі з Андрієм Заливчим. Через Красний міст 12 січня 1919 року вихором пронеслися богунці на чолі з полководцем Миколою Щорсом. У вересні 1943-го по ньому пройшли радянські танки, визволяючи Чернігів від німецько-фашистських загарбників.
    

Неподалік Красного мосту через Стрижень перекинуто ще один міст, який побудовано на початку XX століття. Був він тоді вузенький, дерев'яний і, оскільки знаходився поряд з духовною семінарією, називався Семінарським. У 1963 — 1964 рр. на його місці зведено сучасний бетонний міст. 
 

Червона Площа

У давні часи, там, де зараз розкинулася Красна площа, знаходився "окольний" град, на території якого жили купці, ремісники, прості люди. Археологічні розкопки, проведені неподалік академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка, під час яких знайдено залишки залізобетонного виробництва, дають право на думку: вже в X сторіччі тут почав формуватися виробничо-торговельний центр, який повністю сформувався у XII сторіччі.

Виявлено залишки будівель, знайдено предмети побуту і знаряддя праці. Монголо-татарська навала перетворила в руїни цей мальовничий куточок. На кілька сторіч життя занепало. В одному із старовинних планів міста, датованому 1706 роком, "Абрисе Черниговском" на території сучасної Красної площі не значиться жодна будівля.

Майже до кінця XVIII ст. частину території, де тепер міститься площа, займав П'ятницький монастир, а та частина, що прилягала до монастиря, називалася П'ятницьким полем. Лише наприкінці XVIII сторіччя, як Вал втрачає значення оборонної фортеці, тут знову оживає життя. Сюди переносять базар. Красна площа стала називатися Базарною.

За проектом архітектора А. Карташевського зводяться торговельні ряди, неподалік виростає міський магістрат. Трохи пізніше споруджується державний банк, театр, губернська земська управа, магазини, розбивається сквер. У середині XIX століття на площі з'явилися ліхтарі. У 1879 році її виклали клінкерною цеглою. Площа багато разів перейменовувалась. Вона носила назву Торгової, Базарної, Театральної, Магістратської, Красної. З колись запустілої, на якій привільно росли бур'яни та бігали здичавілі собаки, вона стала торгово-діловою і головною площею міста.
     9 липня 1905 року чернігівські соціал-демократи на Красній площі організували мітинг, який розігнали козаки.
     Та особливо кардинальних змін вона зазнала в середині тридцятих років, коли було затверджено проект реконструкції центральної частини міста. Базар перенесли на колишню Олександрівську площу (район Центрального ринку). Вулиці, що прилягали до Красної площі, розширили. З'явилися нові будівлі — кінотеатр ім. Щорса, універмаг "Люкс", готель "Десна". Торгові лавки і комори розібрали, в результаті чого вона стала більш просторою. Вивільнену ділянку площею 8 гектарів засипали шаром піску товщино в 25 см, а потім забрукували червоним і жовтим клінкером.

Всі роботи по брукуванню площі виконували чернігівські майстри Василь Юхін, Іван Кукса, Федір Чепела, Олександр і Петро Кирюші. Останніх двох запрошували до Мінська, де в січні 1932 року вони брукували центральну вулицю. Опісля майстри відбули до столиці РадянськоїУкраїни- Харкова. Було вирішено відкрити школу по навчанню мулярів-мостобудівників, а чернігівців залишити при них майстрами. Однак вони відмовилися і прибули додому. З 1935 року Красна площа носила ім'я видатного радянського державного і партійного діяча В.В.Куйбишева, за часів незалежності України їй знову повернуте прадавнє ім'я.

23-25 серпня 1941 року фашистська авіація здійснила масований наліт на місто. Тисячі фугасних і запалювальних бомб перетворили центральну частину, в тім числі і площу, в руїни.
     Відбудова Чернігова розпочалася одразу після визволення його від німецько-фашистських загарбників. У 1944-1945 рр. у Діпромісті було розроблено і затверджено генеральну схему планування Чернігова – адміністративного, господарського і культурного центру.
     Сьогодні Красна площа – одна з найкрасивіших у місті. Довкруж неї розташувалися адміністративні, культурні, житлові споруди: облдержадміністрація, академічний музично-драматичний театр ім.Т.Г.Шевченка, кіноцентр, магазини. З Красної площі у напрямку Катерининської церкви пролягла Алея Героїв, на якій встановлено пам'ятники землякам-чернігівцям. Красна площа — улюблене місце відпочинку жителів і гостей міста. У новорічні дні тисячами вогнів спалахує головна ялинка міста. 

Чорна могила

– слов'янський курган 10 ст. в Чернігові. За переказами, в Чорній могилі покоїться прах князя Чорного, легендарного засновника Чернігова. Висота кургану понад 10 м., окружність 170 м. Його оперізував рів завширшки до 7 м. 1872-73 курган досліджував уродженець Чернігівщини архітектор Самоквасов Дмитро Якович (1843-1911). Розкопано залишки великого поховального кострища, знайдено обгорілі людські кістки, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, золоту монету часів візантійської імперії Константина VII Багрянородного (9 ст.).

У верхній частині насипу виявлено залишки тризни: шоломи, кольчуги, залізний казан, дві ритони з турячих рогів у срібних оправах, дві золоті монети часів візантійської імперії Василія І Македонянина (867-886). Чорна Могила — єдине відоме поховання давньоруського князя — сучасника київського князя — Святослава Ігоровича. Більшість знахідок зберігається у фондах та експозиції Московського історичного музею, частина експонатів, яку Самоквасов передав до музею у Київського інституту та деяких приватних колекцій, наприкінці 19- на початку 20ст. втрачено. Знаходиться біля Єлицького Успенського монастиря. 

Источник: www.gorod.cn.ua

1.  Загальні відомості

2.  Статистичні дані

3.  Геральдіка Чернігівської області

4.  Історія Чернігова

5.  О імені города

 

Використані джерела

 

Черниговская область

Карта районов області

Історія чернігова

 

Історія регіону

Історія чернігова

Заселення території Чернігівщини почалося ще за часів палеоліту — близько 100 тис. років тому. Більше двадцяти поселень епохи пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) дослідники виявили на території області. А знахідки в селі Мезин Коропського району не мають собі рівних у світовій археології.

У IX ст. Чернігово-Сіверська земля увійшла до складу Київської Русі, причому Чернігів за розмірами і значенням серед інших міст поступався лише Києву. У складі Київської Русі вона одержала подальший соціально-економічний розвиток. Головне місце в економіці займало сільське господарство. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Чернігово-Сіверська земля мала розгалужені торгові зв’язки.

Історія чернігова

Історія чернігова

Адміністративно- територіальий розподіл

Історія чернігова

У Чернігівській області 22 райони: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городнянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський, Щорський.
Всього на території області — 1539 населених пунктів; серед яких: міст – 15, селищ міського типу — 30, сіл – 1494. Міста обласного підпорядкування – Ніжин (75.7 тис. жителів), Прилуки (64.5 тис. жителів), Чернігів (301.4 тис. жителів).

Історія чернігова

Історія чернігова

Влада

Історія чернігова

Місцеві державні адміністрації:
В обласній державній адміністрації — 103 працівники апарату. Районних державних адміністрацій — 22, в яких загалом 614 працівників.

Місцеві ради:
10725 депутатів працюють у 594 місцевих радах, причому:

в обласній раді — 74 депутати у 22 районних — 1504 депутати міських (міст обласного підпорядкування) — 3, депутатів — 135 осіб районних у містах — 2, депутатів — 86 осіб селищних — 29, депутатів — 627 осіб сільських — 525, депутатів — 7974 особи міських у районах — 12, депутатів — 325 осіб

Історія чернігова

Історія чернігова

Кордони

Історія чернігова

Чернігівська область межує на півночі з Російською Федерацією (199 км. держкордону), на північному заходи — з Білоруссю (227 км держкордону), на сході з Сумською областю, на півдні — з Київською та Полтавською областями.

На кордонах розташовано 8 пунктів переходу: Грем’яч — Вітімль. Добрянка — Піддобрянка, Костобобрів — Азарівка, Дніпровське — Верхні Щури, Тимоновичі — Н.-Ропськ, Клюси — Н. Світ, Ільмова — Глибоцьке, Деревини — Андріївка.

Історія чернігова

Історія чернігова

Населення

Історія чернігова

Всього — 1236.0 тис. осіб.

З яких:
 — міського — 721.0 тис. осіб;
 — сільського — 515.0 тис. осіб;
 — чоловіків — 562.4 тис. осіб; (45.5 %)
 — жінок — 673.6 тис. осіб; (54.5 %)

Щільність населення — 39.2 чол. на кв. км.
Народжуваність (на 1000 жителів) – близько 7 осіб.

Історія чернігова

Історія чернігова

Економічний
потенціал

Історія чернігова

Область має індустріально-аграрну структуру господарства. Пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна і металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловості. Чернігівщина забезпечує понад 80% загальнодержавного випуску вовняних тканин і шпалер, 30% хімічних волокон і ниток, 20% видобутку нафти. Область єдина в Україні випускає пожежні машини, кордну тканину для виробництва шин, білкову оболонку для харчової промисловості, окремі види обладнання для галузей АПК. Підприємства й організації області поставляють продукцію більш ніж у 60 країн світу.
У галузі сільськогосподарського виробництва її знають як одного з найбільших постачальників картоплі, цукру, збіжжя, продуктів тваринництва, а також меду, фруктів, льону та знаменитих ніжинських огірків. Сільське господарство області майже повністю, за винятком олії та рибопродуктів, забезпечує продовольчі потреби населення, має значні експортні можливості.
Багата Чернігівщина корисними копалинами. Загальнодержавне значення мають поклади високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район) і нафти. Нафтогазоконденсатні родовища зосереджені в Ічнянському, Прилуцькому, Варвинському, Талалаївському районах. Велике промислове значення мають родовища крейди в Новгород-Сіверському районі та цегельної сировини по всій території області. На Чернігівщині відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільське, Ічнянського району) — унікальне за обсягом і лікувальними якостями, у центральній частині поширені джерела мінеральних вод.

Історія чернігова

Історія чернігова

Культура і традиції

Історія чернігова

Чернігівський край славиться великою кількістю пам’яток історії та архітектури ХІ-ХІІ ст. і ХVІІ-ХІХ ст. Понад 200 із них мають світове значенн. Найбільш цінними пам’ятками домонгольського періоду є унікальні Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.) собори, Антонієві печери та Іллінська церква (ХІ-ХІІ ст.), П’ятницька церква (ХІІ ст.) у Чернігові, Юр’єва божниця (Х ст.) в Острі. Із пізніших часів збереглися палацові ансамблі: садиби Тарновських (ХІХ ст.) в с. Качанівка Ічнянського району, Галаганів (XVIII ст.) у с. Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району, садиба П.Румянцева-Задунайського (ХVІІІ) в с. Вишеньки Коропського району.

Землі Чернігівщини — джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури і наукової еліти. Тут народився відомий мореплавець Ю.Лисянський, розпочала театральну кар’єру Марія Заньковецька, народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер О.Довженко. Тут жили, працювали чи просто бували історик і письменник О.Бодянський, скульптор І.Мартос, письменники — В.Забіла, І.Кочерга, П.Тичина, Олекса Десняк, композитори Г.Верьовка, Л.Ревуцький, великий український митець Т.Шевченко, український філософ і поет Г.Сковорода, письменники Л.Глібов, М.Коцюбинський, Марко Вовчок, В.Cамійленко, М.Вербицький. Із Чернігівським краєм пов’язані різні періоди життя конструктора космічних ракет С.Корольова, академіка О.Богомольця, російського історика М.Державіна, письменника М.Гоголя, поета Є.Гребінки. Тут бували О.Пушкін, О.Грибоєдов, Л.Толстой, М.Горький, М.Глінка, П.Чайковський.

Древня Сіверська земля є батьківщиною Президента України Л.Кучми та ряду видатних політичних діячів незалежної України.

Історія чернігова

Історія чернігова

Природа та екологія

Історія чернігова

Область розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах Придніпровської низовини. Лісами вкрито 20 % території. Територією області протікає 1200 річок загальною довжиною близько 8.5 тис. км. Найбільші річки — Дніпро, Десна з притоками Сейм, Остер, Снов, Убідь, на півдні — Удай. Клімат помірно-континентальний. Середньорічні температури: січня -7С, липня +19С. Середньорічна кількість опадів 550-660 мм.
На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора і фауна, наявність 610 природних заповідних об’єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки.

Статистичні дані

Чернігівська область

Історія черніговаАдміністративно-територіальний поділ України на 5 грудня 2001 року (Чернігівська область)

У Чернігівській області було створено:
переписних відділів 152
інструкторських дільниць 1036
лічильних дільниць 4146

Не враховуючи переписні відділи, інструкторські та лічильні дільниці у лікарнях, санаторіях, готелях тощо.

Територія (тис. км2)

31,9

Кількість населення (тис.осіб)

1245,3

Щільність населення (особи/км2)

39

Коротко про основні підсумки:

Загальна кількість наявного населення Чернігівської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 1245,3 тис. осіб.

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 727,2 тис. осіб (58,4%), сільського – 518,1 тис. осіб (41,6%).

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 565,6 тис. осіб (45,4 %), жінок – 679,7 тис. осіб (54,6 %).

За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст в області залишилася без змін і склала 15.

Зміни у кількості населення міст наведено нижче:

Кількість наявного населення,
тис.осіб

2001 рік у %
до 1989 року

2001 рік 1989 рік
Чернігів 305,0 296,3 102,9
Ніжин 76,6 80,6 95,1
Прилуки 64,9 72,0 90,1
Бахмач 20,3 22,8 89,1
Бобровиця 11,9 12,8 93,1
Борзна 11,7 12,5 93,6
Городня 14,0 15,1 93,0
Ічня 12,8 13,6 93,8
Корюківка 14,3 14,2 100,5
Мена 12,9 13,1 98,6
Новгород-Сіверський 15,2 15,4 98,7
Носівка 16,0 18,3 87,5
Остер 7,2 8,4 85,4
Семенівка 9,7 10,5 91,9
Щорс 12,3 13,5 91,0

Станом на 5 грудня 2001 року загальна кількість постійного населення області становила 1236,1 тис. осіб, у тому числі чоловіків – 560,5 тис. осіб (45,3%), жінок – 675,6 тис. осіб (54,7%); міських жителів нараховувалося 716,5 тис. осіб (58%), сільських – 519,6 тис. осіб (42%).

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується суттєвим зменшенням частки дітей у загальній чисельності населення одночасно із збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, що значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює зростаюче старіння населення.

За даними перепису, на території області проживали представники більше 90 національностей і народностей.Таким чином, у національному складі населення Чернігівщини переважну більшість становлять українці. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зменшилася на 10,6%, а їх питома вага серед жителів області зросла на 2 відсоткового пункта.

Всеукраїнський перепис населення підтвердив багатонаціональний склад жителів Чернігівської області. За даними перепису, на території області проживали представники більше 90 національностей і народностей. Дані щодо найбільш численних національностей, які мешкають в області, наведено нижче:

Кількість
(тис. осіб)

У % до підсумку

2001 рік
у % до 1989

2001 рік 1989 рік
українці 1155,4 93,5 91,5 89,4
росіяни 62,2 5,0 6,8 64,4
білоруси 7,1 0,6 0,8 66,9
євреї 1,5 0,1 0,4 24,8
інші національності 6,4 0,5 0,5 87,8

      Таким чином у національному складі населення Чернігівщини переважну більшість становлять українці. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зменшилася на 10,6%, а їх питома вага серед жителів області зросла на 2 відсоткових пункти.

      Друге місце за чисельністю посідають росіяни. Проте їх кількість, порівняно з переписом 1989 року, зменшилася на 35,6%. Питома вага росіян у загальній кількості населення області зменшилася на 1,8 відсоткового пункту.

Мовний склад населення області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 89% населення області, що на 3,3 відсоткового пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визнали як рідну 10,3% населення, у порівнянні з минулим переписом цей показник зменшився на 3,3 відсоткового пункта.

Вважали рідною мовою ( %)

мову своєї національності українську російську іншу мову
українці 94,4 х 5,6 0,0
росіяни 88,8 11,1 х 0,0
білоруси 32,5 21,3 46,2 0,0
євреї 2,2 29,0 68,3 0,1

  Українську мову вважали рідною 89% населення області, що на 3,3 відсоткового пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визнали як рідну 10,3% населення, у порівнянні з минулим переписом цей показник знизився на 3,3 відсоткового пункта.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мали вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та повну загальну освіту, становило 685,6 тис. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 17,3%.

За даними Всеукраїнського перепису населення, 624,4 тисячі жителів області перебували у шлюбі.

Геральдіка Чернігівської області

Чернігівська область знаходиться на півночі України. Утворена 15 жовтня 1932 р.

1. Історія черніговаСучасний герб

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Прапор

Сучасний герб

Сучасний герб

Прапор

Історія чернігова

Герб затверджений рішенням 12-ї сесії обласної ради 3-го скликання від 11 липня 2000 р. У срібному полі чорний двоголовий орел (це герб Чернігово-Сіверщини з 1635 р., себто єдина й найдавніша земельна гербова емблема Лівобережної України) з червоними лапами та язиками, золотими очима й озброєнням (дзьоби та кігті), на головах — по золотій відкритій короні, а на грудях синій щиток із золотою облямівкою, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича (1024 р.).

2. Історія черніговаПрапор

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Прапор

Сучасний герб

Прапор

Історія чернігова

Прапор затверджений рішенням 12-ї сесії обласної ради 3-го скликання від 11 липня 2000 р.
Прямокутне зелене полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, посередині якого проходить біла горизонтальна смуга (шириною 1/5 ширини прапора), а у верхньому від древка білому квадраті зображено герб області. На прапорі дві зелені смуги означають дві основні географічні зони області — Полісся і Лісостеп, а біла смуга уособлює річку Десну, яка їх розділяє.

Історія Чернігова

На территории, занимаемой современным Черниговом, обнаружены следы человеческой деятельности IV тысячелетия до нашей эры. В начале же I тысячелетия нашей эры здесь осели славянские племена. Их поселения разрастались и крепли, во второй половине VII века несколько таких поселений слились, образовав город. Топоним Чернигов впервые упоминается в «Повести временных лет», в которой, в частности, излагается первый договор Руси с Византией, заключенный летом 860 года князем Аскольдом после успешного похода киевского войска на Константинопопь. В списке русских городов, которым, согласно договора, греки обязывались платить дань, Чернигов стоит на втором месте после Киева, что свидетельствует о важности главного города славянского племени Сиверян как экономического, политического и культурного центра земли Русской.

Былую мощь Чернигова подтверждают летописи и былины. Интересными памятниками являются многочисленные курганы IX-X веков — захоронения князей и бояр-дружинников. В результате раскопок этих курганов были обнаружены предметные материалы, которые характеризуют социальные отношения, быт и культуру горожан того времени и представляют большой научный интерес. Уникальным памятником является курган Черная Могила, который, по преданиям, является захоронением князя Черного. В кургане лежали мечи, сабли, копья, кольчуги, щит с медной оковкой, посуда. Самой же ценной находкой стали два турьих рога, орнаментированных серебром. На Болдиной горе выделяются курганы Гульбище и Безымянный. Огромных размеров меч, щит, кольчуга, боевой топор и другое боевое снаряжение, найденные в кургане Гульбище, свидетельствуют о том, что это было захоронение огромного и могучего воина-богатыря..

В начале XI века Чернигов стал столицей огромного и могущественного княжества. Произошло это так. В конце Х века великий киевский князь Владимир завершил объединение восточнославянских племен в составе древнерусского государства Киевская Русь. Укрепляя великокняжескую власть, Владимир Святославич заменил местных князей, находившихся в вассальной зависимости от него, своими сыновьями, назначив их наместниками. После смерти великого князя в 1015 году его наследники учинили кровавую бойню. Началось с того, что Святополк (прозванный Окаянным) приказал убить своих братьев Бориса и Глеба и захватил великокняжеский престол в Киеве. Узнав об этом, Ярослав Мудрый, который княжил в то время в Новгороде, предпринял поход на Киев и разгромил войско Святополка, вынудив его бежать за границу. Однако Ярослав не поселился в столице, а стал править отцовскими землями из Новгорода, к которому он привык.

Воспользовавшись отсутствием Ярослава, к воротам Киева подошел энергичный и предприимчивый Мстислав Храбрый, который княжил в доставшейся ему от отца Тьмутаракани (нынешние Керчинский и Таманский полуострова, омываемые Азовским и Черным морями) и потребовал принять его в качестве великого князя, но, как свидетельствует летопись, «неприняша его кыяне». Тогда Мстислав пришел в Чернигов, где в то время не было своего князя. Здесь он был гостеприимно встречен местной знатью и духовенством, пригласившими его на престол. Однако и Ярослава, и Мстислава не покидала мысль об объединении великой державы под собственной властью. Использовав военную хитрость, в 1024 году в битве под Лиственом, за 40 километров от Чернигова, Мстислав наголову разгромил войско брата. Для славян эта победа имела большое значение, поскольку армия Мстислава Храброго состояла из его местных подданных, а в войске Ярослава служили викинги, профессиональные военные, которые считались непобедимыми. Но недаром Ярослав получил прозвище Мудрый: того, чего он не смог добиться силой, он частично добился дипломатией — через два года братья помирились и разделили русские земли по Днепру.

Чернигов стал столицей княжества, земли которого достигали Оки, Дона, Азовского моря. Прокняжив в Чернигове 10 лет, Мстислав внезапно умер и черниговские земли отошли Ярославу Мудрому, который незадолго до своей смерти разделил их между своими тремя сыновьями. Чернигов достался Святославу, который княжил в нем 19 лет и стал основателем династии Святославичей. Временами споры князей за Чернигов становились особенно острыми. В 1078 году здесь осел Владимир Мономах, но через 16 лет он был вынужден передать правление сыну Святослава Олегу. В 1097 году Любечский съезд князей признал наследственные права на Чернигов и Черниговские земли за Святославичами, которые правили здесь более ста лет.

Правление Мстислава Храброго стало началом золотого века Чернигова. Налоги в княжескую казну поступали с территории, равной современной Франции. Бурно развивалось искусство и ремесла, писались летописи, возник собственный черниговский архитектурный стиль, были возведены прекрасные строения. Некоторые из них сохранились до наших дней. В период своего расцвета Чернигов был одним из крупнейших городов Европы, его укрепленная площадь превышала два квадратных километра, а население составляло 25 тысяч человек.

Провозгласив принцип династического раздела Руси, Любечский съезд князей таким образом документально закрепил процесс ее феодальной раздробленнности, при которой русские княжества становились все мельче и слабее. Это облегчило полчищам олотоордынского хана Батыя захват русских земель. Чернигов взял штурмом хан Менгу 19 октября 1239 года. Город был разграблен и опустошен настолько, что лишь через четыре столетия вырос до той территории, которую он занимал в начале XIII века. Однако городу уже не суждено было вернуть себе былую славу.

Более, чем на четыре века растянулся период застоя и упадка. С середины XIV века городом владели литовские феодалы, в начале XV века Черниговские земли попали под власть князей Московского государства. В то смутное время город неоднократно подвергался нападениям крымских татар, особенно опустошительными были набеги хана Менгли-Гирея, спалившего город в 1482 и 1497 годах. В 1618 году Московское государство уступило Черниговские земли Польше.

Национально-освободительная война украинского народа под руководством гетмана Богдана Хмельницкого против польской шляхты закончилась в 1648 году присоединением Левобережной Украины к преемнику Московии Русскому государству. В период так называемой Гетманщины — относительной автономии Левобережной Украины в составе России — началось политическое, экономическое и культурное возрождение Чернигова: город стал центром казацкого полка, а полк в те времена был не столько воинской частью, сколько территориально-административной единицей. Полковники обладали не только военной, но и гражданской властью. Всей же автономией управлял гетман, отсюда и название — Гетманщина.

С началом активной колонизации Левобережной Украины, сопровождавшейся ликвидацией казацкой вольницы и закрепощением крестьянства, было ликвидировано и ее полковое устройство. Чернигов стал центром наместничества, а с 1797 года — центром Малороссийской (с 1802 года — Черниговской) губернии Российской империи. Развитие капиталистической промышленности началось после реформы 1861 года. По ряду объективных причин Чернигов не стал промышленным центром и ему не удалось вырваться из провинциальных пут.

Известие о большевистском Октябрьском перевороте 1917 года в имперской столице Петрограде дошло до Чернигова через три дня. В годы гражданской войны и иностранной интервенции город многократно переходил из рук в руки противоборствующих сторон. После окончательного установления в Чернигове советской власти в конце октября 1919 года началось восстановление разрушенной экономики. В 1932 году город стал центром Черниговской области, образованной в составе Украинской Советской Социалистической Республики, одной из пятнадцати республик Советского Союза. В ходе осуществления программы индустриализации в Чернигове возникли новые отрасли промышленности. В 1934 году выпустили свою первую продукцию фабрика первичной обработки шерсти и фабрика по производству музыкальных инструментов.

В период Второй Мировой войны, в ходе летнего наступления немецких войск 1941 года, Чернигов стал ключевым пунктом на пути их продвижения на Москву, в обход Брянских лесов. Стратегическое значение Чернигова понимало и советское командованине, устроившее здесь сильные рубежи обороны. Первым налетам немецкой авиации город подвергся уже в конце июня сорок первого. Бомбежки нанесли Чернигову большие разрушения.

Немецкая оккупация Чернигова длилась с 9 сентября 1941 по 21 сентября 1943 года. В городе было создано три концентрационных лагеря, всего за годы войны немцы уничтожили в городе более 52 тысяч местных жителей и советских военнопленных. Сегодня об этом напоминают памятники, установленные на местах массовых казней. Лесистая местность Черниговщины и соседних областей создавала благоприятные условия для ведения партизанской войны. Партизанское движение в крае получило огромный размах, в нем участвовало более 50 тысяч человек. В самом же Чернигове под руководством советской разведки активно действовало антинемецкое подполье, координировавшее свои действия с партизанами.

В результате военных действий Чернигов был почти полностью разрушен — в сентябре 1943 года с его центральной площади были видны окраины города и окрестные поля. Были уничтожены все промышленные предприятия, школы, театры, цеха, мастерские, много интересных архитектурных памятников и около 70% жилых помещений. Только три города бывшего Советского Союза подверглись еще большим разрушениям: Сталинград, Севастополь и Воронеж. Восстановление Чернигова и его экономики шло чрезвычайно быстрыми темпами. Уже в 1950 году предприятия города превысили довоенные объемы выпуска продукции. Вскоре началось строительство промышленных гигантов: объединения по производству синтетических волокон и камвольно-суконного комбината, в 70-е годы были построены завод автозапчастей и радиоприборный завод.

1986 год вошел в историю как год величайшей ядерной катастрофы ХХ века, связанной с аварией 26 апреля на Чернобыльской атомной электростанции им.В.И.Ленина, расположенной всего в 80 километрах по прямой линии к западу от Чернигова. О том, что «что-то» случилось, горожане узнали на третий день после аварии от беженцев из города энергетиков Припять. Сначала сведения о происшествии и его вероятные последствия тщательно скрывались, затем коммунистическая пропагандистская машина обрушила всю мощь своей критики на западные средства массовой информации, которые сообщали правду о Чернобыле. Несмотря на заверения властей, что ничего страшного не произошло, настроение черниговчан было близко к панике. Все стремились хоть на короткое время вывезти из города детей. Главным негативным последствием катастрофы явилось резкое ухудшение здоровья участников ликвидации аварии и детей. После катастрофы в области зафиксировано 56 случаев рака щитовидной железы у детей, до аварии же не было ни одного такого случая. Все же, благодаря преобладавшим в тот период времени восточным ветрам, черниговчане сравнительно мало пострадали от катастрофы. Бытует мнение, что так произошло потому, что в одном из храмов города сохранялись нетленные мощи святого Феодосия, известного украинского церковного и политического деятеля, который в конце XVII века был черниговским архиепископом.

В начале 1990 года Чернигов вновь напомнил о своем существовании, если не всему миру, то, по крайней мере, бившемуся тогда в предсмертной агонии Советскому Союзу. Все началось с простого дорожно-транспортного происшествия: 6 января, в самый канун православного Рождества Христова, на одном из перекрестков города «Волга» — служебный автомобиль областного чиновника, ударилась в частный автомобиль «Жигули». В раскрывшемся от удара багажнике прохожие увидели то, что им и в самом сладком сне не приснилось бы. Там была… еда! У людей, привыкших днями «рыскать» по городу в поисках куска дешевой колбасы или бутылки молока, ощущение несправедливости вызвало возмущение, которое тут же привело к стихийному бунту.

Собравшаяся толпа перевернула злосчастную «Волгу», на ее днище карабкались люди, размахивавшие захваченными из машины «трофеями». Ни в чем не повинный автомобиль громили всем, что попадалось под руку. Простая случайность послужила причиной серии многотысячных митингов против коммунистического режима. Январьские события в Чернигове вошли в историю СССР под названием «колбасная революция». Тогда, в условиях горбачевской перестройки, относительной демократизации советского общества, люди поняли, что можно открыто выражать свои претензии к власти.

С 1991 года Чернигов — исторический город, областной и районный центр молодого независимого восточноевропейского государства — Украина. В сентябре 1992 года в Чернигове состоялись торжества по случаю 1300-летия города. Главным событием праздника стала церемония открытия памятника великому украинскому поэту Тарасу Шевченко, в которой принял участие первый Президент Украины Леонид Кравчук.

ПРИМЕЧАНИЕ
Долгое время было принято считать, что первое письменное упоминание Чернигова относится к 907 году. Основанием для этого было изложение в «Повести временных лет» договора Руси с Византией, заключенного киевским князем Олегом. Однако черниговский историк Владимир Коваленко утверждает, что первые договоры Киева с Константинополем были заключены еще князем Аскольдом. Переадресовка и передатировка этих договоров была осуществлена книжниками Ярослава Мудрого чисто по идеологическим соображениям.

О названии города

Происхождение названия города — Чернигов — точно неизвестно. Одни считают, что этот топоним произошел от лесов, которые некогда окружали город и были настолько густыми, что издали казались черными. Но в эту версию трудно поверить, поскольку во времена, о которых идет речь, вся Европа была покрыта густыми лесами, исчезнувшими со временем в результате деятельности человека. Есть также мнение, что город получил свое название от древнего народа Черные клобуки.

Самая романтическая версия о происхождении названия города связана с легендой о правившем здесь в Х веке князе Чёрном и его дочери по имени Чёрна (или Цорна). По легенде, княжна отличалась необычной красотой, любила верховую езду, охоту, была прекрасной лучницей. Слух о красоте девушки дошел до ушей хозарского кагана (князя), которому князь Черный платил дань. Каган послал в Чернигов сватов с богатыми подарками. Но гордая княжна отказалась выйти замуж за врага своего народа.

Каган попытался захватить Чернигов штурмом и завладеть девушкой силой, но горожане мужественно отбивали атаку за атакой и хозарам ничего не оставалось, как попробовать взять город осадой. Поскольку в то время князь Чёрный был в ссоре с великим киевским князем Олегом и, ждать помощи ему было неоткуда, он решил прорвать осаду пока людских сил, продовольствия и воды в городе было еще достаточно.

Как только князь со своей дружиной и народным ополчением вышел за городские стены, шайка предателей ворвалась в комнату девушки, на самом верхнем этаже терема, который, как гласит легенда, был также высок, как старые дубы, которые росли вокруг него. Княжне удалось поразить нескольких нападавших, но когда кончились стрелы, девушка выбросилась из окна.

Какой бы красивой ни была эта легенда, но она никак не связана с названием города, потому, что первое письменное упоминание Чернигова относится к 860 году, т.е. топоним возник значительно ранее событий описанных в предании. Исследователи склоняются к выводу, что город получил свое название от имени вождя местного племени или первого поселенца по имени Чернига или Чернега, тем более, что такое имя встречается у родственных славянских народов — поляков и чехов. Косвенным подтверждением этой версии служит топоним столицы Украины: Киев получил название от имени своего князя — Кия.

Використані джерела

1.  Чернігівський шлях. — Чернігів, 1930. — Лютий. — С. 20. 2.  Кравчук Б. Україна — Івано-Франківськ, 1996. — С. 129. 3.  Лунький Я. З історії туристично-краєзнавчої роботи . – Чернігів , 1997. — С. 15 4.  Левицький С. Український улад у спогадах. Причини історії . — Мюнхен, 1967. — С. 12.

 

Источник: www.KazEdu.kz


Categories: Вопросы

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.