Культура греції коротко

Кріто–мікенська (егейська) культура. Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву кріто–мікенський або егейський. У кінці III–II тисячоліття до н.е. перші держави виникають в басейні Егейського моря – на острові Кріт і півострові Пелопонес (місто Мікени). Це були держави ранньомонархічного типу з розвинутим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони схожі на давньосхідні деспотії.

Мікени відкрив Г. Шліман після своїх сенсаційних розкопок в Малій Азії, де він відшукав легендарну Трою. Поштовхом для початку досліджень англійського археолога А.Еванса на Кріті послужили сюжети багатьох грецьких міфів: про великого майстра Дедала, який побудував для крітського царя палац-лабіринт, про героя Тесея, який переміг мешканця лабіринту Мінотавра і знайшов шлях за допомогою “нитки Аріадни”.

У кінці III – на початку II тисячоліття до н.е. наймогутнішим було Крітське царство, яке займало виключне географічне положення і володіло сильним флотом. Крітські майстри обробляли бронзу, але не знали заліза, виготовляли гарний керамічний посуд, прикрашаючи його кольоровими зображеннями рослин, тварин, людей. Особливо відомим є парадний посуд з “морськими” сюжетами.


Вражає царський палац у Кноссі. План цієї багатоповерхової споруди справді нагадує лабіринт. Багато приміщень, сполучених складною системою переходів, коридорів, сходів, не мали зовнішніх вікон і освітлювалися через спеціальні світлові шахти. У палаці діяла система вентиляції і водопостачання. Стіни прикрашали чудові фрески, найзнаменитіша з яких – “Парижанка”. Так А.Еванс назвав зображення молодої гарно вбраної жінки з темним волоссям. Палац був центром не тільки політичного, але й релігійного життя. Існує гіпотеза, що будова палацу якось пов’язана з уявленнями про потойбічний світ. Багато знахідок вказують на те, що в релігійних уявленнях центральним був культ бика. Дах палацу прикрашали монументальні стилізовані зображення рогів, у вигляді голови бика виготовляли ритуальний посуд, на одній з фресок зображена гра акробатів з биком. Кносс був зруйнований, і Кріт втратив своє панівне становище в середині II тисячоліття до н.е. внаслідок невстановленої катастрофи – чи то землетрусу (що супроводжувався виверженнями вулкана), чи то зовнішнього нападу, чи то внутрішніх усобиць.

Після цього центром ранньої грецької цивілізації стало місто Мікени, де жили греки-ахейці.
го оточували могутні оборонні мури з величезних, грубих кам’яних блоків. Головні ворота – Левові – прикрашала трикутна стела з рельєфним зображенням двох левиць. Г. Шліман знайшов також “золоту усипальницю” мікенських царів – розташовані по колу підземні споруди з купольним перекриттям. У кінці II тисячоліття до н.е. Мікени очолили війну греків проти міста Трої в Малій Азії. Приблизно в XII ст. до н.е. греки-ахейці були витіснені племенами греків-дорійців, які переселилися з півночі Балканського півострова. Останні стояли на нижчому рівні розвитку. Вторгнення первісних племен дорійців спричинило занепад міст і політичного життя, втрату ранньогрецької писемності.

Основні періоди історії Стародавньої Греції. Історія Стародавньої Греції після дорійського вторгнення, образно кажучи, починається заново. Знову відбувається розклад первісних відносин і формування державності. Цей період свого роду “глухих часів”, що тривав приблизно з ХI по IХ ст. до н.е., називають гомерівським, оскільки він відомий насамперед з поем Гомера “Іліада” та “Одіссея”.

Наступний великий період – полісний (VIII – IV ст. до н.е.): державність сформувалася у вигляді полісів – міст-держав переважно з республіканським ладом. Крім того, розгорнулася грецька колонізація в Середземномор’ї і Північному Причорномор’ї, де греки заснували численні міста-колонії (на території сучасної України – Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія, ін.). Треба враховувати, що назва “Стародавня Греція” (у греків – Еллада) означає не єдину державу, а незалежні поліси, які мали спільну мову, релігію, культурні традиції, політичні і торговельні зв’язки. Проявом такої спільності були, наприклад, Олімпійські ігри.


В межах полісного періоду виділяють архаїчний етап, коли відбувається поступове складання основних форм давньогрецької культури, і класичний етап – час найвищого піднесення – V–IV ст. до н.е. Найвпливовішим політичним і культурним центром після перемоги в греко-персидських війнах були Афіни. Своєї максимальної могутності і культурного розквіту вони досягли, коли на чолі держави стояв видатний політичний діяч, демократ Перікл.

Новий етап в історії країн Східного Середземномор’я – етап еллінізму – починається з походів Олександра Македонського (IV ст. до н.е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Римом (у I ст. до н.е. останнім був захоплений Єгипет). Македонія, яка завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, і після походів Олександра Македонського давньогрецька культура поширилася у підкорених східних країнах. У свою чергу, ці народи були носіями власної багатої традиції і самі впливали на античну культуру.

Протягом усіх періодів давньогрецької історії зберігалися спільні риси і спадкоємність розвитку культури. Тому можна дати загальну характеристику основних сфер давньогрецької культури.

МіфологіяПоєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури відігравала міфологія. Вона почала складатися ще в кріто–мікенський період. Прадавніми були божества, які втілювали сили природи. Від союзу Геї – землі і Урану – неба з’явилися титани, старшим був Океан, молодшим – Крон. Діти Крона – боги на чолі з Зевсом – в жорстрокій боротьбі з титанами здобули перемогу і розподілили владу над світом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів, джерел і вод, Аїд – похмурого підземного царства.


Гора Олімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Гера – дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім’ї, одна сестра Зевса – Деметра – богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою вогнища. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з’явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку – в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. Аполлон – брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, яке втілюється його супутницями – дев’ятьма музами. Ще одна дочка Зевса – Афродіта, яка народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня кохання і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший з богів, покровитель виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучні свята в кінці сільськогосподарського року. Крім олімпійських, існувала безліч інших (переважно – місцевих, локальних) богів, які мали свої функції.


Боги в уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки, почуття, навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея – захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки.

Крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів та героїв складалися в цикли.

Паралельно з міфологією розвивалася культова практика – жертвоприношення і молитви, які проходили в храмах. Кожне місто мало бога-заступника. Афіна вважалася покровителькою Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні змагання. Місце головного святилища Аполлона – Дельфи, де знаходилися відмічений особливим каменем центр (“пуп”) Землі.і знаменитий оракул (оракул – місце в святилищі, де отримували відповідь божества на поставлене питання, або це пророцтво божества).

Людяні, гармонійні образи грецької міфології стали грунтом для розвитку мистецтва. Міфологія давніх греків справила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії, в епоху Відродження вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.


НаукаВ давньогрецькій міфології відчувається прагнення дати всеосяжну картину світу, знайти пояснення всьому сущому. На іншому світоглядному рівні ці пошуки продовжили вчені Стародавньої Еллади. Саме в античній культурі наука вперше в людській історії виділяється в самостійну сферу, і можна говорити не просто про накопичення наукових знань (що перебували в руках жерців), а про розвиток професійної науки.

Особливе значення має антична філософія. У Стародавній Греції зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне розв’язання основні філософські проблеми. Однією з найважливіших рис давньогрецької філософії є космологізм – розробка питань про походження Всесвіту, про природу людини.

Першим грецьким філософом, астрономом і математиком традиція вважає Фалеса Мілетського. Його ім’я починає список “семи мудреців”, йому приписують багато відомих висловів: “Пізнай самого себе”, “Найбільший за все простір, тому що він все в собі містить”, “Сильніша за все необхідність, бо вона має над всім владу”, “Наймудрішим є час, бо він все відкриває”. Першоосновою всього сущого Фалес вважав воду – “розумну і божественну”. Фалес стоїть біля джерел деміфологізації світу: Зевса він вважав світовим розумом, богів – діючими в світі силами. Фалес став засновником стихійно–матеріалістичної школи філософії.


До матеріалістичної традиції належить атомістична концепція будови світу Демокріта (від “атомос” – неподільний). В становленні діалектики важливу роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем – Сократ. Його учень Платон став основоположником філософської школи об’єктивного ідеалізму, одним з найвпливовіших філософів усіх часів. Арістотель – найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства, в своєму вченні спробував з’єднати сильні сторони поглядів Демокріта і Платона. Його вчення суттєвим чином вплинуло на філософські напрями Середньовіччя і Нового часу.

Відмітною рисою філософських творів елліністичного часу є посилення уваги до окремої людини і її проблем. Філософія Епікура своє завдання бачила у звільненні людини від страху перед смертю і долею, він заперечував втручання богів у життя природи і людини, доводив матеріальність душі. Життєвим ідеалом філософської школи стоїцизму були незворушність і спокій, які повинна зберігати людина на противагу мінливому світу. Основними чеснотами стоїки вважали розуміння (тобто знання того, що є добро і зло), мужність і справедливість. Особливої популярності стоїцизм набуде у Стародавньому Римі.


Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з ім’ям Геродота. Він багато подорожував: відвідав Малу Азію, Єгипет, Фінікію, різні міста балканської Греції, узбережжя Чорного моря. Головна праця Геродота – “Історія”, присвячена найважливішій політичній події грецької історії – греко-персидським війнам. Незважаючи на те, що “Історія” не завжди відрізняється цілісністю і науковістю, факти, які наводяться в ній, переважно достовірні. Праця Геродота має велике значення для вивчення минулого народів, які жили на території сучасної України. Саме Геродоту належить перший в античній літературі систематичний опис життя і побуту скіфів.

Досить рано почали узагальнюватися медичні знання. Верховним покровителем медицини, богом–цілителем вважався один з олімпійських богів – Аполлон. Богом власне медицини став Асклепій, причому багато вчених зараз вважають, що у цього міфологічного персонажа був історичний прообраз, реальний майстерний лікар. У Греції склалося декілька наукових медичних шкіл, найзнаменитіші – Кнідська (місто Кнід) і Коська (острів Кос). Представником останньої був Гіппократ, який жив у класичну епоху. Його ідеї про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікуванні, про морально-етичні вимоги до лікаря справили винятковий вплив на подальший розвиток медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів усього світу.

Епохою успішного розвитку науки був еллінізм. Для цього етапу характерна поява нових наукових центрів, особливо в еліністичних державах на Сході. Найбільшим науковим центром елліністичного світу була Александрія Єгипетська з її Мусейоном (“Дім Муз”) і бібліотекою, яка нараховувала більше півмільйона книг. Сюди приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники з усього Середземномор’я.


Синтезом накопичених на той час математичних знань можна вважати працю “Елементи” (або “Начала”) Евкліда, який жив в Александрії. Викладені тут постулати й аксіоми, дедуктивний метод доказів служили протягом століть основою геометрії. З ім’ям Архімеда із міста Сіракузи пов’язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок лічби нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Помітно просунулося вивчення людини. Герофіл Халкедонський виявив нерви і встановив їх зв’язок з мозком, він же висловив припущення, що з мозком пов’язані розумові здібності людини. Ерасістрат вивчав анатомію серця. Це дуже неповний перелік успіхів давньогрецької науки.

ОсвітаЗ розвитком античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання й освіти, унікальна для свого часу. Саме поліси Еллади вперше в історії поставили завдання давати освіту дітям усього вільного населення (мова йшла насамперед про хлопчиків). Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, на засвоєння морального кодексу вільного громадянина.
нували приватні і державні навчальні заклади. На структурі освіти позначалися політичні відмінності між полісами. В Афінах – місті з демократичним республіканським ладом – сформувалася така система навчання. Після домашнього виховання хлопчики з семи років вчилися в початковій школі, яка називалася дидаксалейон (від грецького — “дидактикос” – повчальний). Тут вивчали грамоту, літературу починаючи з Гомера, музику, арифметику, малювання. Більш поглиблене вивчення цих предметів з доповненням основ астрономії і філософії продовжувалося в граматичних школах (у віці від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно у спеціальному комплексі – палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Юнаки 16–18 років завершували загальну освіту в гімнасії. Тут були такі предмети: риторика, етика, логіка, географія, а також гімнастика. Про гімнасії дбала держава, для них зводилися монументальні будівлі. Багаті люди вважали за честь зайняти виборну посаду керівника гімнасії, незважаючи на те, що вона вимагала великих особистих витрат. Гімнасії були центрами наукового життя поліса. В Афінах прославилася Академія, де бесіди зі своїми учнями вів Платон і Лікей, заснований Арістотелем. Після гімнасії можна було стати ефебом – учнем вищого навчального закладу, який в полісну епоху був військовим, а в елліністичну докорінно змінився і став цивільним. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки, що створювалися навколо великих вчених.

У Спарті контроль держави над розвитком особистості був досить жорстким. За переказами, новонароджених оглядали членигерусії (міської ради старійшин) і відбирали тільки здорових дітей. Кволих і хворобливих скидали в провалля Тайгетського хребта. Існувала система державного шкільного навчання, обов’язкова для кожного спартіата від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчатка.

Література. З міфологією, її сюжетами й образами пов’язаний дуже ранній початок давньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер культури не завжди відбувається рівномірно. Так, у Стародавній Греції вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися класична наука, освіта і мистецтво.

Приблизно у VIII ст. до н.е. Гомер склав свої великі епічні поеми “Іліаду” й “Одіссею”. Більшість вчених вважає, що Гомер жив у Малій Азії і був рапсодом – так називали поетів, які виступали з декламацією своїх віршів. Важко сказати, коли ці поеми були записані. Існує точка зору, що перші записи з’явилися ще за життя Гомера. На думку інших, це сталося пізніше – у VI ст. до н.е. Обидві версії співвідносяться з історією грецької писемності. Алфавіт (фонетичне письмо) був запозичений греками у фінікійців саме у VIII ст. до н.е. Греки тоді навіть писали, як фінікійці: справа наліво і без голосних. В VI ст. до н.е. грецьке письмо набуло вже звичного для нас вигляду.

Поеми пов’язані з народним героїчним епосом, присвяченим Троянській війні, в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід греків–ахейців на Трою, яку вони називали Іліон), і фантастичні сюжети (“яблуко розбрату” як причина війни, участь богів у конфлікті, “троянський кінь”). Проте Гомер не переказує міфи, а створює художні образи, малює внутрішній світ героїв, зіткнення характерів. “Іліада” присвячена одному епізоду останнього, десятого, року війни – гніву наймогутнішого і найхоробрішого з грецьких воїнів Ахілла, який образився на ватажка греків, мікенського царя Агамемнона. Ахілл відмовляється брати участь у битві, троянці прориваються до кораблів, гине кращий друг Ахілла – Патрокл. Ахілл змінює рішення, вступає у двобій з головним захисником Трої – сином царя Пріама Гектором – і вбиває його. Приголомшує сцена зустрічі Ахілла з Пріамом, коли цар, цілуючи руки переможця, просить віддати йому тіло сина для поховання з усіма почестями.

“Одіссея” – інша за композицією і сюжетом. Вона розповідає про довгий, повний неймовірних казкових пригод шлях додому одного з головних учасників війни – царя острова Ітака, хитромудрого Одіссея.

Точну й образну оцінку значення “Іліади” та “Одіссеї” дав середньовічний візантійський письменник: “Подібно до того, як, за висловом Гомера, всі ріки і потоки беруть свій початок з Океану, так джерелом будь-якого мистецтва слова є Гомер”. Греки не просто любили гомерівські поеми, а схилялися перед ними. Їх знали напам’ять, багато разів переписували. Вони стали основою виховання й освіти.

Продовжив епічну традицію Гомера Гесіод. У поемі “Теогонія” він виклав міфологічні уявлення про походження богів і будову світу. У “Трудах і днях” уперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного життя. Надалі в Греції набрала розвитку лірична поезія. Нам відомі імена поетеси Сапфо (сапфічна строфа – особливий віршований розмір), Анакреонта (анакреонтика – лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди), однак вірші цих та інших давньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася драматургія.

Театр. Походження театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники ритуальних процесій зображали почет Діоніса, одягали козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецького – “пісня козлів”). Про історичне коріння театру свідчить обов’язкова участь у давньогрецьких трагедіях хору, з яким спочатку вів діалоги один актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Поєднання з літературною традицією в класичну епоху перетворило театр з релігійних, народних вистав на самостійний вид мистецтва.

Театральні вистави стали невід’ємною складовою державних свят – Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам’яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі). Керівники міста знаходилихорега (людину, яка забезпечувала фінансування), за жеребом визначали порядок показу комедій, трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, які тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали кращих, вручали призи.

Найуславленішими драматургами є трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. На превеликий жаль, більшість драматичних творів втрачено. Повністю збереглося лише сім п’єс Есхіла (написав 90 п’єс, 13 разів перемагав у драматургічних змаганнях), сім – Софокла (написано 123 трагедії, з них перемогли – 24), трохи більше – 17 – Евріпіда (108 п’єс, 4 перемоги)

Есхіл в історичній п’єсі “Перси” прославляє перемогу греків у війні з загарбниками, в якій, до речі, сам брав участь. Інші п’єси написані за міфологічними сюжетами. Автори досить вільно інтерпретували їх, виражали власні погляди. Есхіл у трагедії “Прометей прикутий” захоплюється мужністю і волелюбністю титана.

Софокл привніс психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в “Антігоні” головна героїня приносить себе у жертву, але виконує етичний обов’язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: “Багато в світі сил великих, але сильнішого за людину немає в природі нічого”.

Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив уже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, яка наростала з боку Македонії. Все це і дістало відображення в його творчості (“Медея”, “Іполіт”). Арістотель називав Евріпіда “найтрагічнішим з поетів”.

Майстром комедії заслужено вважається Арістофан (“Хмари”, “Оси”, “Жаби”). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Існували спеціальні колегії (об’єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Музика була одноголосною, хор співав в унісон. Поширеними музичними інструментами були ліра та флейта.

Архітектура. В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста.

Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму – відкритий, світлий. Він прославляв людину, а не викликав страх. Характерно, що в архітектурі присутнє людське метричне начало. Математичний аналіз пропорцій храмів довів, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх боків оточеним колонадою. Дах будували двосхилим. Трикутні площини, які утворювалися з фасадів – фронтони, – як правило, прикрашалися скульптурами.

Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери (“ордер”– у перекладі з грецького “порядок”) – вони розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з’явився у часи еллінізму.

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Він був споруджений у другій половині V ст. до н.е., у період найбільшої могутності Афін. Скеля Акрополя, яка на 150 м височить над рівнем моря, здавна була фортецею, а потім місцем розташування головних культових споруд. Однак під час персидського нападу древні храми зазнали руйнування. Після перемоги Перікл став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перікла – видатний скульптор Фідій.

Характерна риса цього комплексу – надзвичайна гармонійність, яка пояснюється єдністю задуму і швидкістю будівництва (близько 40 років). Парадний вхід до Акрополя – Пропілеї – зведено архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі було побудовано невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) – символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто.

Головний храм Акрополя – біломармуровий Парфенон – храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви). Його архітектори Іктін і Каллікрат задумали і спроектували будівлю настільки пропорційно, що вона, безумовно, виділяється як найвеличніша споруда комплексу, проте своїми розмірами не “тисне” на інші. У старовину в центрі Акрополя на постаменті в золотому обладунку вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи Фідія.

Ерехтейон – храм, присвячений Посейдону, який за міфом сперечався з Афіною за право протегувати місту. Найвідоміший у цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат–каріатид. Ми і зараз можемо повторити слідом за римським істориком Плутархом, який писав про споруди Акрополя: “…їх вічна новизна врятувала їх від дотику часу”.

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але більше уваги стало приділятися громадському будівництву – архітектурі театрів, гімназій, палаців еллінських правителів. До цього часу належить споруда таких прославлених “чудес світу”, як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі і Фароський маяк на вході в Александрійську гавань.

Образотворче мистецтво. Улюбленим видом мистецтва еллінів була скульптура. Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам.

Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдено десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів: так звані куроси – статуї оголених юнаків і кори – жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити поки тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. До нас його головні роботи не дійшли, судити про них ми можемо лише із захоплених описів та посередніх копій. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була віднесена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую – Афіни Парфенос (Афіни-Діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати в скульптурному зображенні рух людини. У його знаменитому “Дискоболі” вперше в мистецтві вирішено завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолано статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним.

Поліклету належить цикл статуй атлетів – переможців Олімпійських ігор. Найбільш знаменита фігура – “Доріфор” (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”.

Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його “Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань. До цієї традиції належить і знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

Епоха завоювань Олександра Македонського, подальшого краху його імперії, сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав, привнесла нову атмосферу в мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив незворушність, спокій. Художників стали цікавити душевні пориви людей, їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група “Лаокоон”). З’являються скульптурні портрети, які передають індивідуальні риси. Яскравою була творчість Лісіппа (до нас дійшов скульптурний портрет Олександра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з “семи чудес” світу – Родоський колос, що являв собою бронзову статую бога сонця Геліоса (висота колоса була близько 35 м).

Живописні твори (фрески, картини) не збереглися, але судити про їх рівень дає можливість чудовий вазовий живопис. З удосконаленням керамічної технології зростав і художній рівень: для архаїки характерний так званий чорнофігурний стильзображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), у класичну епоху з’явився червонофігурний стиль, який зробив зображення більш реалістичними.

З політичною і воєнною поразкою Греції та елліністичних держав від Римської держави антична культурна традиція не перервалася, почався її новий етап.

 

Источник: sstbocultur.wordpress.com

НОМЕР МОБИЛЬНОГО ТЕЛЕФОНА _______________________

ВАШ Город _________________

Мужской 2. Женский

ИСПОЛЬЗОВАНИЯ. КАК ВЫ СЧИТАЕТЕ, КАКИЕ КОМПАНИИ ИСПОЛЬЗУЮТ ЭТИ ЦВЕТА

Не более года назад 3. От 6 до 10 лет назад 5. От 16 до 20 лет назад 7. Затрудняюсь

2. От 1 до 5 лет назад 4. От 11 до 15 лет назад 6. Более 20 лет назад ответить

№25. ПОЧЕМУ ВЫ АССОЦИИРУЕТЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ КОМПАНИИ ОАО «ГАЗПРОМ» С ЭТИМ ЦВЕТОМ ИЛИ СОЧЕТАНИЕМ ЦВЕТОВ?

Укажите ___________________________________________________________________________

№26. ПОСМОТРИТЕ, ПОЖАЛУЙСТА, НА ДАННЫЕ ЦВЕТА (СОЧЕТАНИЯ ЦВЕТОВ) И СФЕРЫ ИХ

(СОЧЕТАНИЯ ЦВЕТОВ) ДЛЯ ОБОЗНАЧЕНИЯ СВОИХ ТОВАРОВ И УСЛУГ?

Укажите компании: Зеленый цвет – банковские услуги — ___________________________________

Красный цвет – производство газированных напитков — _________________

Сочетание черного и желтого цветов – сотовая связь — __________________

№27. ВАШ ПОЛ?

 

№28. ВАШ ВОЗРАСТ?

1.До 24 лет 3. От 35 до 44 лет 5. 55 лет и старше

2. От 25 до 34 лет 4. От 45 до 54 лет

 

№29. КАКОВ СРЕДНЕМЯСЯЧНЫЙ ДОХОД НА ОДНОГО ЧЕЛОВЕКА В ВАШЕЙ СЕМЬЕ?

1. До 3000 руб. 2. От 3001 до 8000 руб.   3. От 8001 до 13000 руб. 4. От 13001 до 25000 руб. 5. От 25001 до 50000 руб. 6. Выше 50000 руб.

 

Коли заходить мова про античну культуру, то одразу ж слід розуміти під цим культуру Древньої Греції та Риму, оскільки саме ці держави заклали підвалини європейської культури. "Античний" означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мар­мурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовлас­ницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

— Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);

— Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);

— Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);

— Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

З гомерівського періоду до нас дійшло мало пам’яток, через те, що основними будівельними матеріалами слугу­вали дерево і невипалена цегла. Монументальна скульпту­ра також була дерев’яною. Найбільш яскравими пам’ятка­ми цього періоду є вази, розписані геометричним орнамен­том, а також теракотові і бронзові статуетки. Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам’яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї", в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни.



Архаїчний період. В літературі цього часу поширені міфи про богів, героїв, наприклад про под­виги Геракла, а також розвивається лірична поезія Архілоха, Солона, Алкея, Сафо. Важливим фактором культурно­го розвитку Греції вважаються ігри, які відбувалися на честь деяких богів. Найбільшими були Олімпійські ігри — спортивні змагання на честь верховного бога Зевса, що відбувалися, починаючи з 776 р. до н. е. один раз у чотири роки; Тіфійські — спортивні і музичні на честь Аполлона, Істмійські на честь Посейдона.

Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум­ки. Розвиток літератури пов’я­заний з зародженням театрального мистецтва. У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення виконувалися в основному з мар­муру і бронзи. Видатними скульпторами були: Фідій ("Зевс" — для храму в "Олімпії), Мирон ("Дискобол") , Поліклет (статуя Гери, виконана із золота і слонової кості), Прак-ситель, Лісіпп. Основними пам’ятками живопису цього періоду є роз­писи на вазах. Кераміка вазопису характеризувалася різно­манітністю стилів — геометричним, "килимовим", чорно- і червонофігурним способом. Цей період також ознаменувався визначними архітектурними спорудами. Основною громад­ською спорудою залишається храм ( храм Зевса в Олімпії, храми в місті Посейдонія). Особливе місце в античній архі­тектурі посідає комплекс споруд Афінського Акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон).

Формуванню елліністичної культури. До знаменитих споруд елліністичного періоду належать Фароський маяк в Александрії та Башта вітрів в Афінах. У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій. Характерними рисами скульптури періоду еллініз­му є динамічність, виразність. До найбільш визначних від­носяться "Афродіта з острова Мілос" (Венера Мілоська), "Ніка Самофракійська", скульптурна група "Лаокоон", "Форнезький бик", портрет Демосфена і одне з чудес світу, яке не дійшло до нас, Колос Родоський (висотою 35 м). Значну кількість пам’яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України (колишніх античних держав Північного Причорномор’я).

Людина була го­ловним об’єктом і змістом культури у стародавній Греції.

 

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ.Римська держава виникла і зміцніла на території Апеннінського півострова. Греки назвали її Італією. Якщо давати узагальнюючий портрет римської культури, то слід сказати, що це самобутня рецептативна (усвідомлене запозичення і засвоєння чужої культури) культура. Харак­терними особливостями є те, що в її творах серцевиною стояли держава, воїн, юрист, а не філософ, митець або індивідуальність в антично-грецькому розумінні. Сила, а не витонченість, могутність, а не швидкість, масивність, а не краса, практичність, а не грація, факт, а не уява домінують у римському мистецтві. При всій своїй залежності від грецької культури римляни творили свою культуру. Римській культурі був властивий традиціоналізм, а не динамізм, що зумовило не лише її життєвість, але й величезну роль для дальшої культурної історії Європи, особливо Західної. Антична римсь­ка культура датується серединою VIII ст. до н. е. — 476 р. н. е. У цих хронологічних рамках можна виділити:

— Перший — царський, що охоплює середину VIII ст. до н. е. — 510 р. до н. е.

— Другий — республіканський, що тривав з 509 р. до н. е. до ЗО р. до н. е.

— Третій — період культури Римської імперії, що три­вав з ЗО р. до н. е. до 476 р. н. е.

Перший період.У цей період правили сім царів. У суспільстві домінували етруски. У 509 р. до н. е. римляни пов­стали проти ненависного Тарквінія Гордого. Цим і завершився царський період, але римляни зобов’язані етрускам вкладом у розвиток матеріальної і духовної культури. До речі, одним із символів влади царів були фасції — жмут різок із секиро, яку італійські фашисти згодом запозичили в якості емблеми.

Другий період. Відбувається еллінізащя мистецтва — активне засвоєння грецьких літературних форм із римським змістом.

Третій період. На культурі цього пері­оду позначається ідея величі і вічності Риму. У цей час створюється єдина елліністична культура. На релігійно­му горизонті з’являється християнство. На рубежі III — IV ст. античні традиції відступають перед культурними постулатами християнства.

Римське мистецтво виникло в результаті взаємодії твор­чості місцевих італійських племен, насамперед етрусків, з грецькою культурою. Мистецтво Риму розвивалось у тісно­му контакті з мистецтвом підкорених народів, що входили до складу Римської імперії. В основі образів римського мистецтва лежить реальна дійсність, хоча мотиви з міфо­логії були улюбленими для римлян. Римські майстри створили грандіозні архітектурні ансамблі, прекрасні скульптурні портрети, чудові фрески, мозаїки. Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Греки навчили етрусків будувати храми з каменю, виготовляти керамічні вироби. Під впливом грець­кої скульптури й живопису розвивались етруська пластика і стінопис. Етруські художники запозичували художні обра­зи в еллінів. Однак цей благодатний вплив не перешкоджав етруському мистецтву зберігати яскраву самобутність. На межі VI і V ст. до н. е. етруське мистецтво було на вершині свого розвитку. Значного поступу досягла архітектура (спо­рудження храмів, житлових будинків), планування міст; для їх прикраси широко використовувалися скульптурні компо­зиції із бронзи і теракоти ("Капітолійська вовчиця"); роз­винулося мистецтво портрета, художні ремесла — вироби із бронзи, золота, кераміки. У І і II ст. н.е. мистецтво Стародавнього Риму досягає ще вищого розквіту, в першу чергу цивільне будівництво. У 75—80 рр. н.е. в Римі був збудований знаменитий Колі­зей, який став визначною пам’яткою староримської архі­тектури. За своїм призначенням — це величезний амфітеатр (висота його 48,5 м, у плані — еліпс, осі якого 190 і 156 м) для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ тощо. У першій чверті II ст. н. е. створена ще одна пам’ятка архітектури — Пантеон, або, як його називали, "храм усім богам" . Це величезна циліндрична будова, перекрита на-півсферичним куполом, із входом у вигляді портика. Ак­тивно зводилися й інші споруди: арки, лазні, чудові тер­ми, форуми, палаци, театри, ринки, мости, водопровід, кріпосні стіни. Рим набув солідного і розкішного вигляду.

Десь із II ст. н. е. в Римській імперії розпочався соці­ально-економічний занепад, який особливо поглибився в III ст. н. е. Внутрішній занепад супроводжувався нападами зовнішніх ворогів: пле­мен готів, гунів, вандалів. Зрештою, в 476 р. н. е. Рим був захоплений вестготами та вандалами. Так відійшла в істо­рію тисячолітня Римська імперія та її культура.

 

Культура греції коротко Культура греції коротко

Культура греції коротко Культура греції коротко

Культура греції коротко Культура греції коротко Культура греції коротко

Культура греції коротко

Культура греції коротко

Культура греції коротко

Источник: studopedia.su

Загальні відомості

Античний період, який характеризується злетом і розквітом Еллади (так стародавні греки називали свою країну), для більшості мистецтвознавців є найбільш цікавим. І не даремно! Адже в цей час відбулося зародження і становлення принципів і форм практично всіх жанрів сучасної творчості.

Усього вчені ділять історію розвитку цієї країни на п’ять періодів. Давайте заглянемо в типологію і поговоримо про становлення деяких видів мистецтв.

Егейська епоха

Даний період найбільш яскраво представлений двома пам’ятниками — мікенської і Кноським палацами. Останній більш відомий сьогодні як Лабіринт з міфу про Тезея і Мінотавра. Після археологічних розкопок вчені підтвердили правдивість цієї легенди. Зберігся лише перший поверх, але в ньому налічується понад триста кімнат!

Крім палаців крито-мікенський період відомий масками ахейських вождів і критськими скульптурами малої форми. Статуетки, знайдені в схованках палацу, вражають своєю філігранністю. Жінки зі зміями виглядають дуже реалістично і витончено.

Таким чином, культура Стародавньої Греції, короткий зміст якої представлено в статті, зародилася з симбіозу стародавньої острівної цивілізації Криту і прийшли ахейських і дорийских племен, які осіли на Балканському півострові.

Період Гомера

Дана епоха значно відрізняється в матеріальному плані від попередньої. З XI по IX століття до нашої ери відбулося багато важливих подій.

Перш за все, загинула попередня цивілізація. Вчені припускають, що внаслідок виверження вулкана. Далі від державності відбулося повернення до громадського устрою. Фактично відбувалося формування соціуму заново.

Важливим моментом є те, що на тлі матеріального занепаду духовна культура повністю збереглася і продовжувала розвиватися. Ми це можемо бачити на прикладі творів Гомера, які відображають саме цю переломну епоху.

Троянська війна належить до кінця мінойської періоду, а сам письменник жив на початку архаїчної епохи. Тобто «Іліада» і «Одіссея» — єдині свідоцтва про цей період, тому що крім них і археологічних знахідок про нього нічого не відомо сьогодні.

Архаїчна культура

В цей час йде бурхливе зростання і становлення держав-полісів. Починає карбувати монету, відбувається формування алфавіту і становлення письма.

культура стародавньої греції стисло

В архаїчну епоху з’являються Олімпійські ігри, формується культ здорового і атлетично складеного тіла.

Саме в цей період зароджується культура Стародавньої Греції. Коротке повідомлення про розвиток її жанрів ви зможете прочитати далі.

Класичний період

Все, чим захоплює нас сьогодні культура Стародавньої Греції (короткий зміст є в статті), творилося саме в цю епоху.

культура стародавньої греції короткий зміст

Філософія і наука, живопис і скульптура, ораторське мистецтво і поезія — всі ці жанри переживають зліт і неповторне розвиток. Апогеєм творчого самовираження став Афінський архітектурний ансамбль, який досі вражає глядачів своєю гармонією і витонченістю форм.

Еллінізм

Останній період розвитку грецької культури є цікавим саме завдяки своїй неоднозначності.

З одного боку, відбувається об’єднання грецьких і східних традицій внаслідок завоювань Олександра Македонського. З іншого — Рим захоплює Грецію, але остання підкорює його своєю культурою.

Архітектура

Парфенон, напевно, один з найвідоміших пам’яток стародавнього світу. А доричні або ионийские елементи, наприклад, колони, притаманні деяким пізнішим архітектурним стилям.

культура стародавньої греції стисло 5 клас

В основному розвиток цього виду мистецтва ми можемо простежити по храмах. Адже саме в цей вид будівель вкладалося найбільше сил, засобів і умінь. Навіть палаци цінувалися менше, ніж місця для жертвоприношень богам.

Принадність давньогрецьких храмів полягає в тому, що це не були грізні капища таємничих і жорстоких небожителів. По внутрішньому устрою вони нагадували звичайні будинки, тільки обладналися витонченіше і обставлялися багатшими. А як по-іншому, якщо самі боги зображувалися схожими на людей, з такими ж проблемами, сварками і радощами?

Надалі три ордери колон лягли в основу більшості стилів європейської архітектури. Саме з їх допомогою культура Стародавньої Греції коротко, але дуже ємко і довговічне увійшла в побут сучасної людини.

Вазопис

Твори цього виду мистецтва найбільш численні і досліджені на сьогоднішній день. У школі діти вивчають інформацію про те, що собою являла культура Стародавньої Греції (коротко). 5 клас, наприклад, — період знайомства тільки з міфами і легендами.

А перші пам’ятники цієї цивілізації, які учні бачать, — це чернолаковая кераміка — дуже гарна і стильна посуд, екземпляри якої служили сувенірами, прикрасами і предметами колекціонування в усі наступні епохи.

Розпис судин пройшла кілька етапів розвитку. Спочатку це були прості геометричні орнаменти, відомі ще з часів мінойської культури. Далі до них додаються спіралі, меандри та інші деталі.

культура стародавньої греції коротке повідомлення




У процесі становлення вазопись набуває рис живопису. На судинах з’являються сюжети з міфології та повсякденному житті стародавніх греків, людські фігури, зображення тварин і побутових сцен.

Примітно те, що художникам вдавалося не тільки передати рух на своїх картинах, але й надати персональні риси персонажам. Завдяки своїм атрибутам без праці впізнаються окремі боги і герої.

Міфологія

Народи стародавнього світу сприймали навколишню дійсність трохи інакше, ніж ми звикли її розуміти. Божества були основною силою, яка відповідала за події в житті людини.

У школі часто просять зробити на тему «Культура Давньої Греції» коротке повідомлення, коротко, цікаво і детально описати спадщину цієї приголомшливої цивілізації. У цьому випадку розповідь краще почати саме з міфології.

Давньогрецький пантеон включав дуже багато богів, напівбогів і героїв, але основними були дванадцять олімпійців. Імена частини з них вже були відомі під час крито-мікенської цивілізації. Вони згадуються на глиняних табличках з лінійним письмом. Примітно те, що на даному етапі у них були жіночі й чоловічі аналоги одного і того ж персонажа. Наприклад, був Зевс-він і Зевс-вона.

особливості культури древньої греції стисло

Сьогодні ми знаємо про богів Стародавньої Греції завдяки пам’ятникам образотворчого мистецтва та літератури, які залишилися у віках. Скульптури, фрески, статуетки, п’єси та оповідання — у всьому цьому знайшло відображення світогляд еллінів.

Подібні погляди пережили свій час. Художня культура Древній Греції, коротко кажучи, зробила першорядний вплив на становлення багатьох європейських шкіл різних видів мистецтв. Художники епохи Відродження воскресили і розвинули ідеї стилю, гармонії і форми, відомі ще в класичній Греції.

Література

Багато століть відділяють наше суспільство від соціуму античної Еллади, до того ж насправді до нас дійшли лише крихти від того, що було написано. «Іліада» і «Одіссея», напевно, — найпопулярніші твори, завдяки яким відома культура Стародавньої Греції. Короткий зміст (про Одіссея і його пригоди) можна прочитати в будь хрестоматії, і подвиги цієї мудрої людини вражають суспільство досі.

Без його порад не було б перемоги ахейців у Троянській війні. В принципі, обидві поеми формують образ правителя острова Ітака в ідеальному світлі. Критики його сприймають як збірний персонаж, що вмістив у собі багато позитивні риси.

Творчість Гомера відноситься до восьмого століття до нашої ери. Пізніші автори, такі як Еврипід, внесли в свої твори абсолютно новий струмінь. Якщо до них основним було взаємовідношення героїв і богів, а також витівки небожителів і їх втручання в життя простих людей, то тепер все змінюється. Трагедії нового покоління відображають внутрішній світ людини.

Культура Давньої Греції, коротко кажучи, в класичний період намагається проникнути глибше і відповісти на більшість вічних питань. У цьому «дослідженні» брали участь такі напрямки, як література, філософія, образотворче мистецтво. Оратори і поети, мислителі і художники — всі намагалися усвідомити багатогранність світу і передати отриману мудрість нащадкам.

Мистецтво

Класифікація мистецтва базується на елементах вазопису. Грецькому (ахейского-минойскому) періоду передує крито-мікенський, коли розвинена цивілізація існувала на островах, а не на Балканському півострові.

художня культура стародавньої греції стисло

Власне культура Стародавньої Греції, короткий опис якої ми наводимо в статті, формується наприкінці другого тисячоліття до нашої ери. Найбільш древніми пам’ятниками були храми (наприклад, храм Аполлона на острові Фера) і розписи судин. Для останніх характерний орнамент у вигляді найпростіших геометричних фігур. Основними інструментами художників даної епохи були лінійка і циркуль.

В архаїчний період, що почався близько сьомого століття до нашої ери, мистецтво стає більш розвиненим і сміливим. З’являється коринфская чернолаковая кераміка, з Єгипту запозичуються пози людей, зображених на судинах і барельєфах. З’являється так звана архаїчна посмішка у скульптур, які стають все більш природними.

У класичну епоху відбувається «полегшення» архітектури. Доричний стиль змінюється ионическим і коринфским. Замість вапняку починають застосовувати мармур, а споруди і скульптури стають більш повітряними. Завершується цей цивілізаційний феномен еллінізмом, часом розквіту імперії Олександра Македонського.

Сьогодні у багатьох закладах вивчається культура Стародавньої Греції — коротко для дітей, більш повно для підлітків і глибоко для дослідників. Але навіть при всьому бажанні ми повністю не охоплюємо матеріал, надісланий нам представниками цього сонячного народу.

Філософія

Навіть походження цього терміна — грецьке. Еллінів відрізняла найсильніша любов до мудрості. Не дарма в усьому стародавньому світі саме вони вважалися самим високоосвіченим народом.

Ми сьогодні не пам’ятаємо нікого з учених Месопотамії або Єгипту, знаємо одиниці римських дослідників, але імена грецьких мислителів у всіх на слуху. Демокріт і Протагор, Фалес і Піфагор, Сократ і Платон, Епікур і Геракліт — всі вони внесли величезний внесок у всесвітню культуру, збагатили результатами своїх дослідів цивілізацію настільки, що ми досі користуємося їхніми досягненнями.

Піфагорійці, наприклад, абсолютизували роль чисел в нашому світі. Вони вважали, що з їх допомогою можна не тільки описати все, але й навіть передбачити майбутнє. Софісти в основному приділяли увагу внутрішньому світу людини. Ласкаво визначалося ними як те, що приємно, а зло — як річ або подія, що заподіює страждання.

Демокріт і Епікур розвивали вчення атомізму, тобто те, що світ складається з мізерних елементарних частинок, існування яких довели тільки після винаходу мікроскопа.

Сократ перевів увагу мислителів від космології до вивчення людини, а Платон ідеалізував світ ідей, вважаючи його єдино реальним.

Таким чином, ми бачимо, що особливості культури Давньої Греції, коротко кажучи, відбилися через призму філософського світогляду на сучасному житті людини.

Театр

Ті, хто побував у Греції, надовго запам’ятали приголомшливе почуття, яке відчуває людина, перебуваючи в амфітеатрі. Його магічна акустика, яка навіть сьогодні здається дивом, підкорює серця вже не одну тисячу років. Це споруда, в якій не один десяток рядів, сцена розташована під відкритим небом, а глядач, що сидить на найдальшому місці, здатний почути те, як на сцені падає монетка. Хіба не диво інженерної думки?

культура стародавньої греції короткий опис

Зміст п’єс було не менш цікавим. Нині відома в Італії комедія масок бере свій початок саме з класичного грецького театру. Механізми, що дозволяють рухати декорації за допомогою блоків і вантажів, називалися «бог з машини», вони потрясали глядачів своєю нез’ясовністю.

Таким чином, ми бачимо, що культура Стародавньої Греції, коротко описана вище, сформувала основи сучасного мистецтва, філософії, науки і соціальних інститутів. Якби не древні елліни, невідомо, яким би був сучасний спосіб життя.

Источник: faqukr.ru


Categories: Другое

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.