Велична Софія Київська ще у XI ст. стала архітектурним шедевром і сенсацією у середньовічній Європі. Храм за час свого існування пережив величезну кількість випробувань. Це були і руйнування, і пожежі, і відновлення, і коронації князів.

Це справжня скарбниця, де зберігаються фрески, настінні розписи. Одночасно Софійський собор є зразком унікальної архітектури і свідком важливих історичних подій, що вплинули на історію сучасної України та Києва.

sofia

Дата будівництва

В одних джерелах вказується, що зведення собору почав Володимир Великий, а його справу продовжив син Ярослав, прозваний Мудрим. Інша версія говорить, що перший камінь у фундамент Софії було закладено у 1037 році, коли Ярослав розбив печенігів.

Археологи спростовують цю літописну версію, оскільки знайшли фундамент під церквою, який заклали набагато раніше, аніж XI ст.

Офіційною версією заснування Софії Київської є 1011 р. що підтверджується численними графіті на стінах храмах. Їх розшифрували дослідники і добре вивчили історики, що дозволяє конкретизувати дату початку будівництва собору. Утім, суперечки щодо часу будівництва у Києві храму святої Софії не припиняються.


sofia

Історія собору

«Повість минулих літ» говорить про те, що місце для Софії спеціально не шукає. Ярослав наказав закласти храм там, де здобув перемогу над печенігами. Ще до завершення будівництво Собор став важливим культовою спорудою в Київській Русі. Сильно храм постраждав у 1240 р., коли на Київ напали монголо-татари.

Зовнішній вигляд собору зазнав змін у XVII – XVIII ст., коли головним архітектурним стилем в оформленні культових споруд стало українське бароко.

Богослужіння проводилися у храмі до 1929 р., а потім Софію Київську перетворили на заповідник. Зараз Софійський собор є частиною Національного заповідника «Софія Київська», куди також включені Золоті ворота, Кирилівська та Андріївська церкви. Храм узятий під егіду ЮНЕСКО та визнаний пам’ятником архітектури в Україні.

Через те, що Софію Київську включили до Списку Всесвітньої спадщини, тут заборонили зовсім проводити богослужіння. Тільки один день на рік тут можна проводити службу – 24 серпня, коли відзначається день Незалежності України.

sofia

Прогулянка по території


Потрапивши на територію Собору, відвідувачі можуть сходити до самого храму, а також заглянути до монастирських споруд. Вони з’явилися поруч з Софією у XVIII ст. Тоді тут звели такі об’єкти, як:

  • Ворота Заборовського.
  • Дзвіницю.
  • Південну в’їзну вежу.
  • Трапезну.
  • Хлібну.
  • Бурсу.
  • Будинок митрополита.

Відчути неймовірну енергетику цього незвичайного місця можна, посидівши на одній з лавочок у парку, встановлених поруч з собором. А краще сходити до самого храму та оглянути всі його визначні пам’ятки.

sofia

Цінності Софії Київської

Собор – це музей, на стінах якого зберігся унікальний комплекс середньовічних фресок і мозаїк, які були створені у XI ст. Загальна площа фресок становить 3 тис. м2, а мозаїк – 260 м2.


Мозаїки у центральній частині храму – на бані і вівтарі – особливо цінні. Вони зображують головних проповідників християнської віри. Мозаїки виконані на золотому фоні, для створення зображень використовувалися яскраві тони та фарби. У палітрі мозаїк налічують 177 різних кольорів.

Центральною мозаїкою вівтаря Софії є образ Богоматері Оранти, яка підняла руки у молитві. Оранта – символ вічності Києва.

Не менш цінними вважаються світські фрески, присвячені сім’ї Володимира Великого, у тому числі одруженню князя із візантійською принцесою Анною.

Унікальними письмовими пам’ятками часів Київської Русі є графіті, зроблені на фресках. Написи виконані на мові, яка вважається праукраїнською, адже там зустрічаються букви, що використовуються у сучасному українському алфавіті.

Особливою реліквією вважається мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, який важить 6 тонн. Останки князя перебували усередині до 1940-х рр., потім їх вивезли до США, щоб не дісталися німцям. Але цей факт був встановлений тільки у XХI ст., коли проводилася чергова інвентаризація у Соборі.

Можна побачити у Софійському храмі капелу Івана Мазепи та каплицю митрополита Петра Могили, позолочені двері з міді, позолочений іконостас першої половини XVIII ст.

Окрасою храму вважається дзвіниця, яку побудували за наказом Івана Мазепи. Тому дзвін, який знаходиться всередині будівлі, носить ім’я цього гетьмана України.

Sofiysky-sobor-kiev

Цікаві факти


Дзвін, який знаходиться у дзвіниці, важить 13 тонн. Його унікальність не тільки у розмірах та вазі, а й у пишному орнаменті і наявності герба Івана Мазепи.

Вважається, що на території Софії Київської перебувала найбільша бібліотека Русі, яку багато років збирав Ярослав Мудрий. Місцем її розміщення нібито були підвальні приміщення храму. Але знайти бібліотеку не вдалося нікому. Графіті містять не тільки молитви, але і написи світського характеру, що допомагає вивчити окремі історії побутового життя Києва і Русі різного періоду.

Відвідати Софійський собор, перебуваючи у Києві, потрібно обов’язково. Храм вразить величчю і архітектурою, скарбами, зібраними всередині. Побувати тут потрібно заради того, щоб своїми очима побачити внутрішнє і зовнішнє оздоблення, що вражали купців, князів, простих жителів Києва у середні віки.

Источник: 100insider.com

За майже 1000 років своєї історії відомий Софійський собор бачив багато — славу головної християнської святині Східної Європи, пожежі та руйнування, відродження і набуття статусу об’єкта світової культурної спадщини ЮНЕСКО. І сьогодні він залишається місцем сили, яке притягує людей, завжди залишаючись у фокусі суспільної уваги.


Давно помічено, що тільки по-справжньому великі події і явища завжди залишаються актуальними. Абсолютним рекордсменом з генерації інформаційних приводів для громадських дискусій і палких баталій в науковій спільноті вже протягом багатьох десятиліть був і залишається легендарний Софійський собор у Києві. Його величезне символічне значення для історії і державності України, її віри й національної самосвідомості служить своєрідним чарівним кристалом, де проєктуються найгостріші проблеми не тільки минулого, а й сьогодення. Секрет у тому, що велична гармонія собору виникла не відразу, а формувалася під впливом безлічі подій, зокрема й драматичних.

Краще, ніж у Царгороді

«Щ о в імені тобі моїм?» Це запитання виникає у кожного, хто замислювався над назвою собору. Бо на відміну від нині прийнятої православної традиції, коли канонічне іменування церкви походить від її покровителя, храмового свята або самої шанованої ікони, храм був названий на честь Софії — Премудрості Божої. Це християнсько-філософське поняття було настільки популярним у Візантії та Київській Русі, що митрополит Іларіон описує хрещення Русі саме як прихід Премудрості Божої. Не варто забувати і те, що це ім’я мала «старша сестра» Софії Київської — Ая-Софія в Константинополі, що більше тисячоліття залишалася найбільшим храмом християнського світу.


Але на цьому схожість закінчується — сучасні дослідники вважають, що первісна архітектура київського храму була абсолютно новаторською і не мала прямих аналогій у світовому будівництві XI століття. Більш того, в процесі його зведення грецькі майстри відійшли від початкового плану — п’ятинефного хрестокупольного храму з 13 куполами, з яких найбільший розміщується в центрі в оточенні чотирьох середніх розмірів і восьми невеликих по кутах. Вони заклали центральне ядро собору, що складається з дев’яти нефів з десятьма апсидами, і оточили його двоповерховими внутрішніми та одноповерховими зовнішніми галереями.

«Незламна стіна»

О днак не тільки архітектурний комплекс був створений за єдиним задумом, а й все внутрішнє оздоблення Софії. Йдеться, перш за все, про відомі мозаїки, палітра смальти яких налічує понад 170 відтінків. Найбільш шанованим з них є зображення Оранти (Богоматері, що молиться з піднятими руками), визнаної шедевром світового мистецтва XI століття. Не випадково кияни назвали її «Нерушимою стіною» і вірили, що поки вона прикрашає собор, місту ніщо не загрожує. Всього ж у соборі збереглося близько 250 кв. м мозаїк і 3000 кв. м фресок, включно з розташованими на фасадах.

Цікаво, що три цикли зображень (євангельські та біблійні легенди, а також житія покровителів князівського роду — святих Георгія, Анни й архангела Михаїла) можна читати зліва направо і зверху вниз, як книгу. Саме така синергетична єдність архітектурного задуму і монументального настінного живопису робить собор не тільки видатною пам’яткою давньоруського мистецтва, але досі має великий естетичний вплив на глядачів. Але якщо цей факт не викликає сумнівів, то дата будівництва храму досі є дискусійною.


Злет і падіння

Н езважаючи на недавні наукові суперечки, більшість дослідників погоджуються з датою, зазначеною Нестором Літописцем у «Повісті минулих літ» про будівництво собору в 1037 р. Він зводиться під патронатом князя Ярослава Мудрого на символічному місці — полі переможної для киян битви з печенігами. Статус Софії як головного храму Київської Русі підтверджується тим, що саме під її склепіннями інтронізували митрополитів, відбувалося помазання на владу і прийом іноземних послів. При соборі велося літописання, існував скрипторій (майстерня рукописних книг), бібліотека (понад 950 томів), а на площі, що оточувала його, збиралося Віче.

Однак все це не завадило в період княжих міжусобиць двічі його пограбувати — у 1169 р. мародерами стали війська Андрія Боголюбського, а в 1203 р. — дружина Рюрика Ростиславича. Вистояла Софія і під час монгольської навали, і після татарських набігів. Але все це не пройшло для собору безслідно, і в 1376—1378 рр. за наказом митрополита Кипріяна були проведені перші відновлювальні роботи. Але, на жаль, це не зупинило подальше руйнування храму, посилюване масштабними крадіжками будматеріалів і свинцевого даху. Судити про ступінь катастрофи можна за малюнками голландського художника Вестерфельда, який зобразив «античні руїни» Софійського собору, в яких уже з понад 40 років не проводилося богослужінь.


Могила і відродження

Л юдина, що назавжди увійшла в історію Софії Київської як її воскреситель, мала ім’я Могила (хоча спочатку прізвище цього представника знатного молдавсько-валашського роду було Петру Мовіле). У 1633 р. митрополит Київський повернув собор від уніатів до православних і почав його масштабну реставрацію в ренесансному стилі, для чого до Києва був запрошений відомий італійський зодчий Октавіан Манчіні. Вклавши в цей процес величезні на ті часи гроші, зокрема й особисті, Петро Могила запустив процес відродження центрального ядра Софійського собору. Однак обсяг необхідних робіт був настільки великий, що реставрація затягнулася і закінчилася вже після смерті її ініціатора.

Продовжувачем цієї благородної справи став гетьман Іван Мазепа, який пожертвував 5000 дукатів на золочення куполів і 50 000 золотих на подальше відновлення храму. Завдяки цьому на межі XVII—XVIII століть «Києво-Софійський собор» був повністю відновлений у модних тоді барокових рисах.

Відкриття, яких ніхто не чекав

Н початку XIX століття на хвилі такого інтересу до вітчизняних старожитностей, в 1809—1810 рр. в Київ була споряджена спеціальна історико-археологічна експедиція для «замальовки і опису старовинних речей», яка вперше здійснила обмір собору і склала його план. Цю ледь народжену традицію наукового вивчення Софії продовжив митрополит Євгеній Болховітінов, що видав у 1825 р. фундаментальну працю «Опис Києво-Софійського собору та Київській ієрархії» і невелику книжку, що стала першим путівником по церкві.


Наступний етап реставрації Софії в 1843—1853 рр. під керівництвом академіка Федора Сонцева ознаменувався важливим відкриттям — виявленням оригінальних фресок XI століття, прихованих під шаром барокового олійного живопису «реставраторів» часів Петра Могили. Кумедно, але стіни собору стали своєрідним мольбертом для митців художньої майстерні Софійського монастиря. Однак і сонцевське «поновлення» оригінальних фресок виконувалося варварськими методами — їх не закріплювали, а заново промальовували олійними фарбами, заповнюючи втрати малюнками «в древньому стилі».

А звичний для нас вигляд собор набув уже після реставрації 1882−1889 рр. під керівництвом архітектора Володимира Ніколаєва, коли були відкриті древні малі бані, перебудований у псевдовізантійському стилі фронтон над західним фасадом, а також виявлені раніше невідомі частини мозаїк, описом і консервацією яких займався хрещений батько відродження київських старожитностей Адріан Прахов.

Створення в 1934 р. Софійського державного заповідника, розпочате з початком «нової ери», численні археологічні й архітектурні дослідження, а також капітальна реставрація всіх фресок і мозаїк дозволили в 1950-ті рр. завершити архітектурну реставрацію пам’ятника. Що не означає ліквідацію всіх загроз, адже змінилися не тільки методи й технології дослідження древніх споруд, а й навколишні умови, серед яких наростання техногенного навантаження і глобальна зміна клімату.


Тому проблеми збереження цього унікального шедевра стародавньої архітектури, що є з 1990 р. пам’ятником світової спадщини ЮНЕСКО, актуальні й сьогодні. І небайдужі кияни не можуть їх ігнорувати, адже слідом за істориком Миколою Закревським кожен з нас готовий вимовити: «Київський храм Св. Софії є найдорогоцінніше надбання наше. Ми ніколи не повинні випускати з уваги, що він — наш, рідний; що ця будівля є святиня, заповідана нам предками нашими, на свідчення їхнього благочестя і патріотизму».

Авторка — Наталя Кир’янова

Источник: nv.ua

Самые ранние церковные постройки, о которых нам сообщают летописи, до нашего времени, к сожалению, не сохранились. Однако из древних письменных свидетельств мы знаем, что столица русского государства – «матерь русских городов» — Киев, к одиннадцатому веку, мог своей красотой и многолюдностью конкурировать не только с любым западно-европейским городом, но даже с самим Константинополем! Так в одном из древних письменных документов сообщается, что в Киеве было «более четырёхсот церквей и восемь рынков, а народу же неизвестное количество».

Соперничая с Византией, желая уподобить Киев Константинополю, киевский князь Ярослав Мудрый (сын Владимира Красное Солнышко) начинает строительство главного – кафедрального собора на Руси, освящённого в честь Святой Софии – Мудрости Божией, также, как и главный храм Византии.

Когда строительство и отделка его были закончены, то поражены этим величественным храмом были не только жители Киева, но и иностранцы, посещавшие столицу Древней Руси.

Первый русский митрополит Илларион восхищённо говорил: «Церковь дивна и славна всем окружным странам, яко же иной не найдется во всех землях от востока до запада».

Итальянский путешественник Павел Аллепский писал, что «ум человеческий не в силах её обнять».

Епископ киевский Иосиф Верещинский в XVI веке отзывался о Софии Киевской так: «Весьма многие согласны в том, что в целой Европе нет храмов, которые по драгоценности и изяществу украшений стояли бы выше константинопольского и киевского».

Софийский собор стал главным культурным центром Русского государства, сосредоточив вокруг себя всю религиозную и общественно-политическим жизнь: здесь происходили церемонии «посажения» великих киевских князей на престол, у его стен собиралось киевское вече, в храме трудились летописцы и размещалась первая русская библиотека.

Сегодняшний облик Киевской Софии весьма отличается от первоначального.

Только по старинным письменным источникам мы можем судить о том, как выглядел этот храм в период расцвета Киевской Руси. Предполагается, что его окружали широкие и просторные галереи-гульбища, из которых «вырастали» неокрашенные кирпичные стены основного массива здания. Кровлю же собора венчали 13 глав, динамично сужающимися кверху уступами.

Интерьеры собора Святой Софии были не менее роскошны. Их украшали многоцветные мозаики и настенные росписи – фрески, немалая часть которых сохранилась до наших дней. Расположение живописи в пространстве храма полностью соответствовало византийскому канону – самые важные образы помещались в верхних ярусах и в восточной части собора. Иерархия сюжетов и образов подчёркивалась и техникой живописи – подкупольное пространство и алтарную часть украсили мозаики, а все остальные части интерьера были расписаны более дешёвыми фресками.

Впечатляющее зрелище открывается входящему в храм Св. Софии в Киеве. Высоко из-под купола смотрит строгий лик Пантократора — Христа-Вседержителя. Он – Великий Судия, окружён фигурами четырёх архангелов. Ниже, в парусах, находятся изображения евангелистов Марка, Матфея, Луки и Иоанна, донёсших миру «Благую весть» — учение Христа. Следующий ярус – те, кто распространил Слово Божие в разные уголки Света – верные ученики Спасителя – 12 апостолов.

И прямо навстречу входящему в храм, из полумрака апсиды словно выходит в ярко-голубых одеждах, в мягком золотом мерцании, с воздетыми в молении руками – Богоматерь Оранта (Молящаяся).

Её фигура выглядит несколько тяжеловесной, непропорциональной и угловатой, но от всего ее облика веет каким-то особым спокойствием, надёжностью и уверенностью. Ещё в те далёкие времена этот образ прозвали «Нерушимой Стеной».

Существует легенда, согласно которой во время вторжения армии Батыя в 1240 году, жители Киева укрылись в Софийском соборе. Захватчики решили протаранить стену этого последнего убежища киевлян, как раз ту, где находилось изображение Богородицы. И, как гласит это предание, благодаря её заступничеству, стена устояла, а жители города были спасены.

Гораздо хуже сохранились до наших дней фрески, некогда украшавшие собор. Однако, судя по тем фрагментам, которые уцелели, художники запечатлели под сводами Софии Киевской не только священное писание и святые образы, но и своих современников. Например, здесь были помещены изображения киевского князя Ярослава Мудрого с женой Ириной и их детей – на одной стене дочерей, а на противоположной – сыновей.

Но ещё более интересны фрески лестничных башен, ведущих на хоры, не случайно в литературе их называют “окном в исчезнувший мир”. Здесь представлена жизнь Константинополя (или как его называли на Руси – Царьград) и Киева эпохи Ярослава Мудрого. Художники изобразили и ипподром с многочисленными зрителями, и молодую княжну, выходящую из хоро́мов, и княжескую охоту.

Весьма необычными для церковного интерьера выглядят сцены «потех» со скоморохами, ряжеными, борцами, танцорами, дудочниками и даже дрессированными медведями.

Кроме этого, на внутренних стенах собора, сохранилось около трехсот граффити – надписей и рисунков, относящихся к XI–XIII векам, сделанных руками древнекиевских «хулиганов». И то, за что сегодня ругают школьников, в данном случае рассматривается как бесценное свидетельство эпохи, историческое и культурное сокровище!

Наряду с молитвенными обращениями к богу, здесь встречаются и надписи вроде «здесь был …», и карикатурные рисунки шуточного характера.

Сохранилось здесь и любовное послание XII века. Некая девица пишет объекту своего сердечного томления следующее: «Куприяне, гораст е си, елы суе расмаглитца» ("Куприян, красивый же ты, сколько мне еще зря распыляться")

Или вот такое неожиданное послание, оставленное на стенах храма:

Многие граффити содержат точную дату и служат одним из основных свидетельств о бытовой письменности и разговорной речи киевлян, являясь, таким образом, важным историческим, лингвистическим и палеографическим источником.

Жаль, что из «более четырёхсот церквей и храмов», построенных в древнем Киеве сохранился лишь один. И если все они были столь же великолепны, то понятны, звучащие с гордостью за свою землю, слова митрополита Иллариона, произнесённые им в память о князе Владимире – крестителе земли Русской: «Встань, благородный муж, из своего гроба!.. Взгляни на город, величеством сияющий, на церкви цветущие, на христианство растущее, взгляни на город, святыми иконами освящаемый, блистающий, овеваемый благоуханным темьяном, хвалами и пением оглашемый».

Если вам понравилась статья, то поставьте лайк и подпишитесь на канал. Здесь вы найдете и другие материалы о мировой культуре .

Больше о древнерусской культуре и искусстве вы можете узнать из следующих публикаций на канале:

Древняя Русь. Вопросы о происхождении и периодизация культуры.

Древние верования славян. Принятие христианства на Руси.

Былины — русский героический эпос.

Почему в древнерусской литературе нет беллетристики, и о чём писали древнерусские авторы?

Слово о полку Игоревом.

Русский крестово-купольный храм, его конструкция и символика

Древнерусское зодчество. Собор Святой Софии в Киеве

Господин Великий Новгород. София Новгородская

Белокаменное зодчество города Владимир

Церковь Покрова на Нерли

Московский кремль. Соборная площадь. Часть 1

Московский Кремль. Соборная площадь. Часть 2

Московский Кремль. Соборная площадь. Часть 3

Загадки собора Василия Блаженного

Древнерусская иконопись. Главные образы и сюжеты

Иконостас. Что такое и как устроен?

Иконописцы Древней Руси

Какой была музыка в древнерусском храме?

Народные театральные представления на Руси. От скоморохов до балаганов

В предчувствии перемен. Русская культура 17 века. Предисловие

Культура Руси 17 века. Архитектурные чудеса

Культура Руси 17 века. Живопись

Культура Руси 17 века. Литература, музыка и первый профессиональный театр

Все публикации моего канала вы можете найти в полном каталоге статей.

Источник: zen.yandex.ru

Софія київська фото

В первой части мы любовались Киевом с колокольни Софийского собора, во второй — бродили круг да около, ну а в третьей пройдём на соборный двор и внутрь храма. Киевская София, конечно, и так всем известна, во френд-лентах светится регулярно и даже в ВКН ЮНЕСКО вошла ещё в 1990 году, вместе с Московским кремлём, Петербургом, Кижами и Хивой. Но это — сердце Древней Руси, краеугольный камень всех её потомков, и потому не рассказать о ней в своём журнале я не могу.

Историю Софийского собора я уже рассказал в прошлых частях, но сейчас повторюсь. По легенде, в год Крещения Руси были заложены три деревянных Софийских собора в Киеве, Новгороде и Полоцке — "сыновья" Софии Константинопольской, главного в те века храма всего христианского мира. В 11 веке они отстроились в камне, и в Киеве София стала вторым каменным храмом после Десятинной церкви (988). Та была главной в Городе Владимира, а София стала главной в гораздо более крупном Городе Ярослава. Её строили приглашённые византийцы — но сама Византия подобных храмов не знала:

2.
Софія київська фото

13-главый собор с лестничными башнями, охваченный двумя рядами галерей. С башнями и галереями всё вполне ясно — климат требовал более толстых стен, поэтому лестницы были вынесены в отдельные башни; галерея делалась для беспрепятственных крёстных ходов в дожди и метели. А вот 13 главок в виде пирамиды стали чем-то вроде "наглядного пособия" для вчерашних язычников: Христос — 4 евангелиста — остальные апостолы. Новгородцы, когда строили в камне свою Софию, решили, что 13 главок — перебор, оставив только Христа и евангелистов. Так и родилось русское пятиглавие:

3.
Софія київська фото

София оказалась одной из немногих церквей, переживших монгольское нашествие, и оставалась сердцем средневекового Киева. Тут кто-то спрашивал — неужели в Киеве ничего не осталось со Средних веков? Но в том-то и дело, что в сдувшейся княжьей столице, превосходившей давным-давно Париж и Лондон, новых храмов просто не требовалось: до 17 века, когда Киев вновь пошёл в рост, София и несколько уцелевших церквей, а также Лавра, вмещали всех прихожан. А Киевская митрополия (полное название — Киевская, Галиция и всея Руси) с 1458 года базировалась в Вильнюсе.

4.
Софія київська фото

…потому и Киевский митрополит Михаил Рогоза, в 1595 подписавший Брестскую унию, к Киеву не имел почти никакого отношения. Киевская митрополия с этого момента стала греко-католической, и в Речи Посполитой началось триумфальное шествие новой конфессии… споткнувшейся как раз о Киев. Греко-католики, которым сразу же передали Софию, так и не смогли завладеть Киево-Печерской Лаврой, православные нашли себе хорошую защиту в лице казаков, которые не гнушались и физической расправой над чересчур рьяным униатами, и наконец в 1620 году Иерусалимским патриархом была образована уже православная Киевская митрополия во главе с митрополитом Иовом (Борецким), чьей резиденцией стал соседний Михайловский Златоверхий собор. Эту историю, впрочем, я рассказывал уже в прошлой части, и кончилась она тем, что в 1633 году греко-католики оставили Софию, польский король признал легитимность православной митрополии на своих землях, в 1637 году сдался последний киевский оплот униатства — Выдубицкий монастырь, а в 1654 году и сам Киев вошёл в состав православного Русского Царства. На западных землях же к началу 18 века греко-католичество полностью вытеснило православие, и было ликвидировано Россией уже в 1830-е годы, но прекрасно себя чувствовало в Австро-Венгрии, откуда и вернулось в Киев уже в наше время. Киевская митрополия же с 1688 года окончательно подчинилась Москве, и примерно тогда же в Софийском соборе началась масштабная реконструкция.

5.
Софія київська фото

Несмотря на внушительный размер (42х55 метров), София невысока (29 метров) и даже приземиста, а во всей красе оценить её можно лишь сверху. Соборный двор, стены и ворота которого я показывал в прошлой части — это фактически Киевский кремль с периметром около километра, а во внешний мир обращена колокольня:

6.
Софія київська фото

Её историю я уже рассказывал в первой части, но сейчас повторюсь. Она возведена в 1697-1706 годах на средства гетмана Мазепы, и в Киеве играла ту же роль, что Адмиралтейская игла в Петербурге, замыкая перспективы от всех городских ворот… впрочем, построена она была с ошибками, и её верхние ярусы пришлось перекладывать уже в 1740-е годы. В 1806 году в колокольню ударила молния, и к 1812 её верхушка была перестроена в "петербургском" духе со шпилем. Окончательный облик она приобрела в 1851-52 годах, когда был надстроен 4-й ярус с грушевидным куполом. Тем не менее, что колокольня перестраивалась трижды, совсем не заметно — потрясающе цельная и выдержанная в духе "высокого" украинского барокко, на мой взгляд это красивейшая колокольня Украины. К тому же одна из самых высоких — 76 метров.

7.
Софія київська фото

Особенно хороши детали — такую пышность без аляповатости ещё поискать:

8.
Софія київська фото

О внутреннем устройстве колокольни и видах с неё — см. первую часть:

9.
Софія київська фото

Сама же София, на первый взгляд, перестроена до неузнаваемости. Хотя на самом деле всего-то: переделали главки, заложили кирпичом и надстроили ещё парой главок обводные галереи да лепнины поналепили.

10.
Софія київська фото

На мой взгляд получилось довольно громоздко:

11.
Софія київська фото

Достаточно сравнить с новгородской "сестрой", судьба которой, впрочем, была гораздо завиднее:

12.
Софія київська фото

Я не знаю, есть ли ещё на Руси храмы таких необычных пропорций, но в целом София выглядит группой сросшихся зданий:

13.
Софія київська фото

Поймите меня правильно — я очень люблю украинское барокко, однако всё же саму реконструкцию Софии считаю не самым удачным его проявлением. Хороши детали, которых при этом ровно столько, чтобы любоваться каждой, но вот в цельную картину они как-то не складываются:

14.
Софія київська фото

15.
Софія київська фото

16.
Софія київська фото

Однакор здесь Киевская София диаметрально противоположна Новгородская. Та почти не изменилась снаружи, зато Киевская — внутри. И если в Новгороде древний храм скрывает внутри помимо великолепных икон и реликвий унылые казённые росписи 19 века, громоздкая барочная Киевская София сберегла внутри Древнюю Русь:

17.
Софія київська фото

Потускневшие фрески, и ещё яркие мозаики, да пышный барочный иконостас (1731-47), и ничего лишнего, а над всем этим царит Богоматерь Оранта "Нерушимая Стена". Оранта ("молящаяся") — название сюжета, изображающего Богородицу с воздетыми руками, а "Нерушимой Стеной" называется конкретно эта. И мне кажется, она ни кто иная, как Душа Руси:

18.
Софія київська фото

В Новгороде тоже была подобная фреска — Христос Вседержитель в главном куполе со сжатой в кулак ладонью, которой, как считалось, держал Новгород… но та фреска была уничтожена в войну прямым попаданием авиамбомбы.

Киевская София ещё в 1934 году стала музеем, и остаётся таковым поныне. Статус ЮНЕСКО обязывает драть за вход по-драконовски — что-то вроде 100 гривен на человека (400-450р.). Кроме того, в Софие я для себя поставил точку в вопросе, чьи же храмы на Украине самые нелояльные к фотографам. Не Московский патриархат, и не римо-католическая церковь, а храмы-музеи! Смотрительниц много, следят за туристами внимательно. На пару-тройку кадров закрывают глаза, а вот дальше начинают бесноваться вплоть до подбегания, закрывания объектива ладонью и угроз милицией. Тем не менее, я наснимал тут кадров 20, хотя качество и не ахти.

19.
Софія київська фото

Часть фресок всё-таки 19 века, некоторые (как в Кирилловской церкви и Владимирском соборе) делал Врубель. Разница 11 и 19 веков видна невооружённым глазом:

20.
Софія київська фото

В старых притворах (после реконструкции оказавшихся в глубине собора) фрески сохранились куда лучше, чем в главном зале:

21.
Софія київська фото

22.
Софія київська фото

В притворе левее главного зала — древний саркофаг, изготовленный в Византии чуть ли не в 6 веке, где покоится Ярослав Мудрый. Вернее, покоился — его могила вскрывалась четыре раза (1934, 1939, 1964, 2009), по  его черепу было реконструировано его лицо… но где-то между 1939 и 2009 годами останки Ярослава исчезли. Вернее, ныне в саркофаге женские кости, собранный из двух скелетов (!), причём один относится и вовсе к скифским временам (!!!), и судя по следам тяжёлго физического труда, это были явно не знатные особы. Кто, зачем и куда вывез княжий прах — нет даже приблизительных версий. Говорят, это сделали отступавшие из Киева фашисты или националисты, и скорее всего прах был утерян в военной неразберихе, хотя некоторые предполагают  — теперь князь покоится в одной из эмигрантских церквей Америки. Большинство же князей покоились в Десятинной церкви, и их могилы утрачены вместе с ней.

23.
Софія київська фото

В галереях ныне музей (в том числе макет древнего Киева, частично показанный в прошлой части), росписи явно моложе:

24.
Софія київська фото

А вот росписи лестницы сохранились прекрасно. Попадаются очень странные сюжеты. Увы, я не знаток…

25.
Софія київська фото

С хоров (где смотрительницы особенно вредные) вид особенно хорош:

26.
Софія київська фото

А вон там, за теми колоннами — ещё один музейный зал с фресками, мозаиками и скульптурами Михайловского Златоверхого собора (см. прошлую часть), которые оттуда развезли по музеям перед сносом:

27.
Софія київська фото

Там же всякие выставки, например Богородица, сложенная из писанок (пасхальных яиц):

28.
Софія київська фото

А ещё здесь сохранились граффити, покрывающие древнюю роспись везде, куда могла дотянться рука. Удивительно, но в Древней Руси было нормально писать на стенах храмов, и выцарапанные на штукатурки или камне буковки и рисуночки попадаются повсюду. Такие  есть и в Новгороде на уцелевшем фрагменте древних фресок, и в Галиче, и наверное где-то ещё. Маленькие-маленькие люди, чья жизнь стоила копейки, обычный возобновляемый ресурс для княжеских амбиций… но при том в Киеве и Новгороде почти поголовно грамотные (в отличие от Галича, где рисунки явно преобладают над надписями). Я много слышал об отдельных граффити Софии: например, тут где-то есть рецепт языческого снадобья, к которому другим почерком приписано что-то вроде "грех великий писать такое!"; есть что-то вроде "[некто] — парась", есть какие-то полуофициальные надписи, сделанные священниками — навроде мемориальных досок, есть афтографы князей. Я не сумел прочитать даже те, что нашёл…. Но это потрясающее чувство — "общаться" вот так вот с людьми, жившими почти тысячу лет назад.

29.
Софія київська фото.

Другие здания Митрополичьего двора построены в 18 веке, как и колокольня. Трапезная церковь (1722-30) также известна как Тёплая София — в ней молились зимой:

30.
Софія київська фото

31.
Софія київська фото

Дворец Митрополита (1722-30, надстроен в 1748 году) стоит напротив входа в собор. Его построил Рафаил (Заборовский), и по-моему это лучший образец украинского барокко в гражданском зодчестве:

32.
Софія київська фото

Причём красив не только фасад:

33.
Софія київська фото

Внутри сохранились интерьеры, дополненные мебелью:

34.
Софія київська фото

Росписи прямо как в русских теремах:

35.
Софія київська фото

Лепнина на потолке:

36.
Софія київська фото

И великолепные изразцовые печи — вроде бы на родных местаз, но не знаю, какого века:

37.
Софія київська фото

Ещё тут есть бывшая Софийская бурса (1763-67, ныне архив):

38.
Софія київська фото

39.
Софія київська фото

Консистория, в 1848-50 годах перестроенная из пекарни 1720-х годов (извиняюсь за самоповтор кадра):

40.
Софія київська фото

Братский корпус (1760-е):

41.
Софія київська фото

И колоритные задворки:

42.
Софія київська фото

43.
Софія київська фото

Вот так изнутри выглядит Южная башня:

44.
Софія київська фото

А так — ворота Заборовского, чьим красивейшим барочным порталом мы любовались в начале прошлой части. В те времена сюда вела прямая улица от руин Золотых Ворот (использовавшихся, впрочем, по назначению). А ещё на территории Софии растут породистые киевские каштаны, чьи орёхи твёрдые, как камушки.

45.
Софія київська фото

…Визуально древнерусский Киев не имел с современным Киевом почти ничего общего. Город строгих кирпичных храмов, сферических куполов, и бесконечных деревянных кварталов. Да и если сейчас Подол воспринимается как "впадина", в те времена напротив — Верхний город был "горой", нависавшей над Подолом, примерно как Высокий замок над Львовом или Хоэнзальцбург над Зальцбургом. Собственно, весь Киев был меж двух центров — детинцем на горе и портом на Днепре, служа "южными воротами" Пути из варяг в греки (равно как Новгород отвечал за "северные ворота"). Ещё где-то слышал (но подтверждений так и не нашёл), что Киев украшало несколько греческих статуй, завезённых из Византии. А после Великого раскола 1054 года Киевская Русь так и не сделала явного выбора, ориентируясь на Константинополь, но и связи с Римом не порывая — так, в 1089 году Киев посещали послы антипапы Климента III, а первый "латинский" монастырь здесь возник ещё в 1228 году, незадолго после того, как крестоносцы разгромили Царьград… Возвышение Киева начали в 860 году варяги Аскольд и Дир — здесь Север встречался с Югом. Почти столько же, сколько сам город, существует его еврейская община (о чём напоминают древние Жидовские ворота и "Киевское письмо" 10 века — древнейший аутентичный документ с территории Руси), пережившая и Монгольское нашествие, и княжьи войны, и Хмельниччину, и погромы ХХ века, и Холокост, а рассеявшаяся лишь в наше время. Дочери киевских великих князей выходили замуж за европейских монархов. Торговля с Великой Степью и Азией держалась на хазарах. По этим улицам собственной персоной ходил Илья Муромец. И хотя и нынешний Киев непохож ни на что, Древний Киев был непохож ни на что в ещё большей степени. Остаётся лишь пытаться его себе представить.

Написал бы ещё, но как-нибудь потом. Теперь меня ждёт Калининград.

Источник: varandej.livejournal.com

Софія Київська пережила та побачила на своєму віку стільки, що про це можна говорити нескінченно. Софія – це справжня культурна скарбниця: тут і архітектура, і скульптура, і малярство, і ювелірне мистецтво зібрані в один потужний акорд…

Найвеличнішою спорудою Національного заповідника „Софія Київська” є Софійський собор – всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису ХІ ст. У 1990 р. собор разом ансамблем монастирських споруд на його подвір’ї занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Заснування собору згадується в літописах як під 1017, так і під 1037 роками. Будівничим Святої Софії літописці називають великого Київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира.

Давньоруські написи-графіті на фресках храму, що містять дати 1022, 1033 та 1036 рр., підтверджують заснування Софії Володимиром – хрестителем Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство.
Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України. Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепіннями Святої Софії відбувалися урочисті „посадження” на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, укладання політичних угод. При соборі велося літописання і була створена перша відома на Русі бібліотека.

Тут відбувалися і найвидатніші події у становленні української державності. На початку ХХ ст. на Софійському майдані проголошувались Універсали Центральної Ради Української держави 1917–1918 рр. Тут у 1991 р. Всеукраїнським народним віче підтримано Акт про державну незалежність України.

Софія – свідок і безпосередній учасник життя Києва протягом багатьох сторіч. Вона пережила навалу монголо-татарської орди у грізному 1240 р., періоди занепаду і відродження міста у XIV–XVI ст., бачила польсько-литовських феодалів у XVII ст.

Софія зберігає найбільший у світі ансамбль унікальних мозаїк і фресок першої чверті ХІ ст. – 260 м кв. мозаїк та 3000 м кв. фресок. Особливу цінність становлять мозаїки, які прикрашають головні частини храму – центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані у суворому порядку, згідно з „небесною ієрархією”. Усі мозаїки виконані на сяючому золотому тлі. Їм притаманні вишуканий малюнок, багатство барв, яскравість і насиченість тонів. Усього палітра мозаїк налічує 177 відтінків кольорів. На склепінні головного вівтаря – славетний мозаїчний образ Богоматері Оранти, руки якої здійняті в молитві. Віками її шанували як Нерушиму Стіну Києва – Єрусалиму землі Руської. Вона є символом вічності Києва – духовного осердя й столиці Русі-України.

У соборі зберігся великий цикл знаменитих світських фресок. На стінах центральної нави зображено парадний вихід сім’ї Володимира Великого – цей княжий груповий портрет символізує хрещення Русі. У сходових вежах, що ведуть на княжі хори, розміщено тріумфальний палацовий цикл фресок. Він розповідає про укладення династичного шлюбу князя Володимира і візантійської принцеси Анни наприкінці Х ст., який поклав початок хрещенню Русі.

Цінною реліквією собору є мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, в якому покояться останки князя. Саркофаг вагою 6 т оздоблений пишним різьбленням.

Собор зберігає художній спадок кількох поколінь. У XVII–XVIII ст. У приміщення давніх відкритих галерей вбудовані каплиця митрополита Петра Могили та капела гетьмана Івана Мазепи. Чудовими творами у стилі бароко є мідні позолочені двері початку XVIII ст. та різьблений позолочений іконостас (1747 р.).

На замітку

Київ – окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі України, його статус визначається спеціальним законом. Також Київ є адміністративним центром Київської області.

Довідково

Адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 24.
Тел.: (044) 278-67-06, (044) 278-26-20, (044) 278-03-02.

Час роботи: щодня (окрім четверга) з 9:45 до 18:00, Ср – з 10:00 до 17:00. З 1 квітня до 1 жовтня – без вихідних.

Источник: 7chudes.in.ua


Categories: Фото

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.