Іспанія — унітарна держава з високим ступенем децентралізації. В адміністративно-територіальному відношенні країна ділиться на 50 провінцій, входять до 17 автономних спільнот. Три останні (Каталонія, Країна Басків і Галісія) утворені за національним принципом на території відповідних проживання корінних народів — каталонців, басків, галісійців. Ці спільноти, а також Андалусия, володіють найвищою ступенем автономії порівняно з рештою.

Діє Конституція 1978 За формою правління Іспанія є конституційною парламентською монархією. Політичний режим демократичний.

Глава держави — Король, який є, згідно з Конституцією, символом державної єдності і постійності, «гарантом правильного функціонування державних інститутів». Досить великі повноваження Короля можуть бути здійснені їм тільки з контрасигнації Голови Уряду або відповідного міністра. До їх числа відносяться: санкціонування та промульгацію законів, скликання і розпуск Генеральних кортесів, оголошення загальних виборів, призначення й звільнення членів Уряду.


роль є верховним головнокомандуючим, здійснює право помилування, представляє країну в міжнародних відносинах. Що ж до його відносин з парламентом, то тут потрібно відзначити наступне. Король не має навіть таких традиційних для глави держави правом, як право вето. Стаття 91 Конституції закріплює, що «протягом 15 днів після схвалення Генеральними кортесах законопроекти затверджуються Королем». Король може призначити референдум, але тільки за пропозицією Голови Уряду, схваленого Конгресом депутатів. Після попереднього наради з представниками політичних партій в парламенті Король пропонує Конгресу депутатів кандидатуру голови Уряду. Ця кандидатура має бути схвалена головою Конгресу. Члени Уряду призначаються і звільняються Королем за пропозицією глави Уряду.

Законодавча влада належить двопалатного парламенту Генеральним Кортеса. Нижня палата — Конгрес депутатів (350 депутатів) і верхня палата — Сенат (256 членів), яка є палатою територіального представництва, обираються строком на 4 року шляхом загальних, рівних, прямих виборів (Конгрес — по пропорційній системі, Сенат — за мажоритарною). Сесії парламенту скликаються 2 рази на рік і тривають по 4-5 місяців. На вимогу Уряду, постійної комісії парламенту або абсолютної більшості членів палат можуть проводитися надзвичайні сесії, які скликаються за певною порядку денному. Депутати працюють на пленарних засіданнях і в комісіях. Пленарні засідання палат є відкритими.


шення приймаються більшістю присутніх депутатів обох палат. До парламенту Іспанії компетенції відноситься вироблення законів, прийняття бюджету, контроль за діяльністю Уряду, регентства встановлення, опіки. Круг питань якими парламент може приймати закони, не обкреслений, проте його законодавча діяльність полягає насамперед у виданні законів, відносяться, згідно ст.81, до розвитку основних прав і свобод, законів, схвалюють статути про автономію, встановлюють порядок загальних виборів а інших також законів, спеціально передбачені Конституцією. З усіх інших питань парламент може делегувати Уряду право видавати «законодавчі декрети». Право законодавчої ініціативи належить Уряду, Конгресу, Сенату.

Уряд — Рада міністрів здійснює виконавчу владу. Воно складається з голови, його заступників, міністрів та інших членів. Кандидатуру голови пропонує Король і схвалюють Кортеси. Інші члени Уряду призначаються і звільняються Королем за пропозицією Голови Уряду. Голова керує діяльністю Уряду і несе за неї відповідальність. Згідно з Конституцією Уряд здійснює керівництво «внутрішньою і зовнішньою політикою, цивільної та військової адміністрацій і обороною країни». Уряд відповідальний перед Кортеса за свою діяльність. Парламентський контроль за діяльністю Уряду виражається у формі інтерпеляції (запитів) і питань до членів Уряду, резолюції осуду, перевірки діяльності Уряди слідчими комісіями парламенту. При втраті парламентської довіри Уряд повинен подати у відставку. Його відставка передбачена і у випадку виходу у відставку або смерті Голови Уряду.


Вищою консультативним органом Уряду, відповідно до ст.107 Конституції, є Державна рада, статус якого регулюється Органічним закону про Державний раді 1980

Кожне автономне співтовариство має свій статут (статут), що приймається як органічне закону держави (ст.81 Конституції). Органами влади автономних співтовариств є, під різними назвами, обирається населенням асамблея і сформоване нею місцевий уряд. Асамблея видає закони, що діють на території цієї спільноти. Діяльність органів автономних областей контролюється Урядом, Конституційним судом, Рахункова судом.

Правова система. Загальна характеристика

Правова система Іспанії входить у романо-німецьку правову сім’ю.

Основи сучасної буржуазної правової системи склалися головним чином у XIX ст., Коли після звільнення країни від французької окупації (1808-1814 рр..) Протягом кількох десятиліть були прийняті кодекси законів по окремих галузях права. У цих кодексах відбилося вплив права Франції і частково інших європейських країн, що випередили Іспанію в капіталістичному розвитку, а також деяких латиноамериканських держав — колишніх колоній іспанських. Проте в цілому формування сучасного права відбувалося на базі багатої історії власного законодавства, що нараховує багато століть.

В середні віки в різних королівствах на території майбутньої Іспанії (Кастилія, Арагон, Каталонія, Наварра і ін) створювалося чимало збірників законів, які мали, як правило, тільки місцеве значення і виявляє сильне вплив або римського права, або звичайного права прийшли в V ст.


войовників — вестготів. Найбільшу популярність серед них отримало найраніше збори правових норм «Фуеро хуего» ( «Судове уложення»), датований 654 м., яке стало символом ідеї національної єдності і являло собою спробу об’єднати в одному документі норми обох названих правових систем. Надалі розвитку законодавства важливу роль зіграло видане 1255 р. в Кастилії «Фуеро реаль (» Королівське уложение), де викладалися багато інститути державного, цивільного і кримінального права, та регулювалися питання судочинства на основі раніше виданих збірок законів, тому числі і «Фуеро хуего».

Ще більше значення мало збори правових норм, складений на тій же Кастилії в 1256-1263 рр.. і що отримало назву «Сім партід» (частин), — найважливіше, мабуть, правовий документ в іспанській історії. Кожна з частин його присвячена певній сфері правового регулювання — церковного права та місця католицької церкви в державному і громадському житті (частина 1), королівської влади та діяльності органів управління (2), судочинства (3), сімейного права (4), договірного права ( 5) і, нарешті, злочинам і покаранням (6 та 7). Деякі розділи «Партід» представляли собою більш-менш самостійне перекладення норм римського (частина 5) або канонічного (частина 1) права, але загалом це було настільки повне, систематизоване і вміло складений збори правових норм, що з часом «Партіди» не тільки вплинули на розвиток власне іспанського законодавства але і довго безпосередньо застосовувалися як спочатку основне джерело права в іспанських колоніях Латинській Америки, а потім у виниклих там незалежних державах.


У 1567 р. було видано величезну за розмірами девятітомное збори іспанських законів «Новий звід», укладачі якого безуспішно намагались охопити всі правові проблеми і разом з тим змушені були допускати використання (поряд із ним) колишніх джерел права — «Фуеро реаль» і «Партід «(в іспанських колоніях в Латинській Америці були навіть вироблені чіткі правила, по яких застосовувалися норми кожного з цих зборів законів). Нарешті, в 1805 р. було видано ще більш об’ємний, «Новітній звід» в томах 12 (останній том присвячений питанням кримінального права та процесу), після чого розвиток законодавства в Іспанії пішло вже по дорозі видання кодексів, що охоплюють певні галузі права, або самостійних за значенням законів, що регулюють окремі правові інститути.

Основним джерелом права є законодавчі та інші нормативні правові акти, ієрархію яких становить Конституція, органічні та звичайні закони парламенту, декрети Короля (фактично Ради міністрів), підзаконні акти державного органів управління.

Правовий системі Іспанії відомі інститути делегованого і термінового законодавства. Акти, що видаються урядом на основі делегування законодавчих повноважень, називаються «законодавчими декретами» (ст.85 Конституції). У надзвичайних і термінових випадках Уряд має право видавати тимчасові законодавчі акти в вигляді декретів-законів (вони, проте, не можуть стосуватися основних інститутів держави і права, обов’язків і свобод громадян), які повинні бути розглянуті і затверджені Кортесом в 30-денний термін.


Конституція 1978 передбачає, що поряд із законами, які Генеральними Кортес, можуть видаватися, навіть з питань, віднесених до відання держави, законодавчі акти автономних областей. Такі акти видаються гаразд делегованого законодавства на основі принципів і директив, зазначених у загальнодержавному законі і повинні містити умови контролю за відповідними нормами з боку Генеральних кортесів.

Згідно Конституції (ст.96) міжнародні договори, укладені відповідно до встановлених вимог стають після їх публікації в Іспанії складовою внутрішнього законодавства. Їх положення можуть бути скасовані, змінені або припинені лише у порядку, визначеному в самих договорах, або у відповідності до загальновизнаних норм міжнародного права.

Наукові дослідження в галузі права ведуться головним чином на юридичних факультетах університетів, які є майже в усіх великих містах Іспанії (університетів частину — католицькі). Найстарші правові школи були засновані у середні віки в університетах Саламанки (1218 р.), Вальядоліда (1346 р.) і Барселони (1450 р.). Найбільший нині юридичний факультет — в Центральному університеті Мадрида.

Цивільне та суміжні з ним галузі права


Проект чинного Цивільного кодексу був складений Іспанії в 1843-1846 рр.., Але його прийняття надовго затримався через опір великих поміщиків, які прагнули не допустити уніфікації громадянського права і зберегти вигідні їм «особливості» правового регулювання майнових відносин в окремих провінціях. До 1889 Лише цей проект став законом.

Кодекс відкривається 1889 попередніми положеннями, що характеризують правові норми в цілому, правила їх застосування та функціонування. Книга перша — «Про осіб» — регулює питання громадянства, шлюбу і розлучення, сімейних стосунків, опіки та піклування. Друга книга присвячена інститутів власності, володіння і їх «модифікацій», третє різними способами придбання майна (особливо докладно успадкування). Нарешті, у книзі четвертої — «Про зобов’язання та договорах» — загальні регулюються питання виникнення і припинення зобов’язань й детальним чином — різноманітні види угод. Укладачі ГК 1889 використовували класичний зразок — французький Цивільний кодекс 1804, але, всупереч поширеним уявленням, аж ніяк не просто його повторили. Вони не тільки врахували досвід цивільних кодексів Австрії, Італії та Португалії, а й, що найважливіше, спробували відтворити деякі традиційні інститути іспанського права, зокрема щодо майнових відносин між подружжям. У Кодексі міститься чимало своєрідних рішень та інших правових проблем.


В останні десятиліття в текст ГК внесено низку важливих змін. У 1973 видана нова редакція попередніх положень де уточнюються правила тлумачення юридичних норм тощо Закон 1975 значно поліпшив правове становище заміжньої жінки: розширені її можливості самостійно укладати договори, вступати у кооперативи та інші товариства; місце проживання подружжя відтепер має визначатися лише за взаємною згодою і т.п. Ще більш серйозних змін текст ГК піддався після прийняття Конституції 1978 р. — в зв’язку з розширенням особистих прав та свобод іспанських громадян. Це виразилося, зокрема, у остаточному оформленні юридичної рівності між подружжям, у появі можливості отримати розлучення, що раніше не допускалося за іспанським законами, поліпшення становища дітей у сім’ї та у захисті прав «незаконнонароджених» дітей.

Перший іспанська Торговий кодекс, складений під відомим впливом французького Кодексу 1808 року, був виданий в 1829 р. і в свою чергу, став зразком для торгових кодексів ряду латиноамериканських держав (Коста-Ріка, Чілі). Надалі був замінений сьогодні діючими Торговим 1885 кодексом, особливо докладно регулюючим морську торгівлю, право вексельне й страхування. За час своєї дії він піддавався неодноразовим змін і доповнень.

У регулюванні трудових відносин важливу роль нині грають норми Конституції 1978 На противагу режиму фашистської диктатури, оголосив поза законом класові професійні союзи, Конституція закріпила право трудящих на вільне об’єднання в профспілки (воно обмежене лише для військових і державних службовців) і на страйк «задля захисту ними своїх інтересів (ст.28).


лективних договорів Передбачено висновок між представниками робочих й підприємців, а також правові методи дозволу трудових конфліктів (ст.37). В Конституції проголошено на право похилого віку громадян пенсійне забезпечення (ст.50).

Положення Конституції розвинуті в Законі про статуті прав трудящих 1980 У ньому детально регулюються умови укладення трудового договору, питання визначення заробітної плати, тривалості робочого часу і правила звільнення, в тому числі і гарантії від необгрунтованого звільнення окремих осіб, а також детально викладена процедура укладання колективних договорів, порядок формування органів колективного представництва працівників (комітетів підприємства ) та їх компетенція. У низці положень закріплені пільги підприємцям за рахунок трудящих (можливості розірвання трудових стосунків за певних умов і т.п.). Порядок створення та діяльності профспілок регулюється нині Органічним законом про свободу асоціацій 1985 г., підтримання роботи систем життєзабезпечення в період страйків — серією королівських декретів, виданих в 1988 р.

В Іспанії діє розвинена система соціального забезпечення, що фінансується за рахунок страхових внесків підприємців і працівників, а також за рахунок бюджетних коштів.


1985 р. набув чинності Закон про реформу системи державного пенсійного забезпечення, спрямований на боротьбу зі зловживаннями в цій галузі. У 1988 р. прийнятий більш загальний Закон про правопорушення в соціальній області та санкції за них. У ньому перераховані порушення трудового законодавства та норм, що регулюють соціальне забезпечення, як з боку працівників і пересічних громадян, так і з боку підприємців та посадових осіб. У заключній частині Закону зазначені санкції за кожний вид правопорушень у відповідності з їхньою вагою.

Законодавство у сфері охорони навколишнього середовища (зокрема, про це говорить один із законів, прийнятих в 1975 р.) надає особливо важливе значення охорони природних комплексів і визначних пам’яток, створення національних парків.

У системі іспанського законодавства відсутні Цивільний і Кримінальний процесуальні кодекси.

Цивільний процес регулюється Законом про цивільне судочинство 2000 р. (в силу з 8 січень 2001), що замінив законодавчий акт однойменний 1881 Основний текст нового Закону містить 827 статей (у старому було більше 2000). Структурно він підрозділяється вступну на голову та чотири книги: «Загальні положення цивільного судочинства», «Позовні виробництва», «Виконавче провадження та заходи забезпечення» і «Особливі виробництва».

Іспанія

Держава на південному заході Європи, займає більшу частину Піренейського півострова, Балеарські і Канарські острови.

Територія — 504,8 тис. кв. км. Столиця — м. Мадрид.

Населення — 40 млн. чол. (1998 р.).

Офіційна державна мова — кастильського (діалект іспанської мови). Інші мови Іспанії є також офіційними у відповідних автономних співтовариствах згідно з їх статутах.

Релігія — переважна більшість — католики. За Конституцією церква відділена від держави, відносини між ними регулюються конкордат з Ватиканом 1979

У II ст. до н.е. Іспанія була завойована римлянами і піддалася романізації. У V ст. тут склалося варварське Королівство вестготів. В 711-718 рр.. територія Іспанії завойована арабами (маврами). У VIII-XV ст. йшла боротьба за визволення країни від арабів, в ході якої виникли ряд християнських королівств: Астурія, Наварра, Кастилія, Арагон. У 1479 р. створено єдине Іспанське Королівство. У 1492 р. завершилося вигнання арабів з країни і розпочалася іспанська колонізація Центральної і Південної Америки. У XIX ст. Іспанія пережила чотири буржуазні революції. Внаслідок революції 1931 був низложен Король і проголошено республіку. У 1936 р. спалахнув заколот реакційних сил. З поразкою республіканців у громадянській війні 1936-1939 рр.. в країні встановилася диктатура генерала Франко. Після смерті Франко у 1975 р. здійснено мирний перехід до демократії. У 1986 р. Іспанія набула Європейське економічного співтовариства.

Кримінальне право та процес

Кримінальний кодекс 1930 р. став одним з найбільш помітних явищ в історії буржуазного кримінального законодавства першої половини XX ст. В ній викладено як традиційні принципи та інститути буржуазного кримінального права, розроблені класичною школою, так і деякі концепції антрополого-соціологічного напрямку. Поряд з покараннями за злочини, що призначаються відповідно до провиною правопорушника, Кодекс передбачає застосування заходів безпеки, нерідко пов’язаних з позбавленням волі, до осіб, визнаним «соціально небезпечними». Ухвалений одночасно з ним Кримінально-процесуальний кодекс 1930 надавав широкі повноваження виконавчої влади, органам поліції, прокурору і суддям на шкоду інтересам обвинуваченого, процесуальні гарантії для якого (зокрема, право на захист) різко обмежені.

Після скинення фашистського режиму і прийняття Конституції 1947 кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство неодноразово піддавалося досить суттєвих змін. Важливе місце серед них належить, зокрема, із Законом від 18 липня 1955, якою були розширені права захисту на попередньому слідстві і можливості оскарження дій суду. У зв’язку з тяганиною, властивої італійської системі судочинства, що багато разів вносилися зміни до законодавства, що визначає терміни попереднього ув’язнення (останні зміни 1984, 1986 р. і ін.).

У деяких законах, прийнятих за останні десятиліття, відобразилася тенденція до лібералізації кримінального законодавства. У 1974 р. (Закон N 220) розширені права судді на пом’якшення покарання, в 1981 р. (Закон N689) кримінальна відповідальність за всі перераховані в КК злочинні діяння, які караються тільки штрафом, замінена адміністративною. Цим же Законом наказано натомість короткострокового тюремного ув’язнення застосовувати заходи не пов’язані з позбавленням волі. У той же час видано ряд актів, що передбачають посилення репресії й обмеження деяких процесуальних прав (їх видання мотивувалося інтересами боротьби з мафією і учасниками терористичних угруповань): закони про контроль над особами, підозрюваними в приналежності до мафії, 1965 р.; про заходи щодо охорони громадського порядку 1975, що розширює права поліції; термінових про заходи щодо охорони демократичного ладу і громадської безпеки 1980, що дозволяє по телефону отримувати у прокурора дозвіл на арешт і обшуки. Ж Сюди відноситься Закон про заходи на захист конституційного ладу 1982, що передбачає можливість пом’якшення покарання «розкаялися» терористам, якщо вони назвуть своїх спільників в ході слідчого, суду або під час відбування покарання. Страта в Італії в мирний час скасовано згідно з Конституцією 1947 Повністю цей вид покарання відмінено в Італії в 1994 р.

З 1947 р. почалася підготовка проекту нового КПК: був виданий Спеціальний закон, доручає уряду видати текст нового Кодексу і сформулював ті критерії та принципи, яким повинні були слідувати його упорядники. Створена Урядом комісія протягом кількох десятиліть підготувала послідовно кілька проектів кодексу. Нарешті, в 1988 р. було видано новий Кримінально-процесуального кодексу Італії. Прийняття його вимагає внести зміни до законодавства з питань судоустрою. У КПК 1988 підкреслюється необхідність дотримання конституційних принципів правосуддя і захисту прав особи, хоча одночасно з цим у ньому було спрощено вирішення деяких процедурних питань. У новому КПК докладно регламентуються судового правовий статус учасників процесу, проблема збирання та оцінки доказів, питання попереднього розслідування та судового розгляду, оскарження вироку та інших судових постанов, а також процесуальна регламентація виконання покарань і заходів безпеки.

Судова система. Органи контролю

Спільну судову систему очолює Вищий касаційний суд (звичайне назва — Касаційний суд). Згідно із Законом про судоустрій 1941 р. він забезпечує «і точне дотримання однакове тлумачення закону, єдність національної права», розглядаючи в якості останньої інстанції скарги з питань права на постанови судів у цивільних і кримінальних справах, а також спори про компетенцію судів. У ньому містяться +3 палати у цивільних справах та 3 — у кримінальних. Палати очолюються головами і слухають справи у складі 7 суддів. Перший голова Касаційного суду може передати розгляд на об’єднаного засідання суду (з 15 суддів) найбільш складні касаційні скарги, у тому числі і вже дозволені палатами окремими.

У функції 23 апеляційних судів, засідають у головних містах судових округів входить розгляд апеляційних скарг на вироки і винесені у першій інстанції рішення трибуналів. Справи них розглядаються колегіями у складі 5 професійних суддів.

Трибунали (їх налічується 160) розглядають як суду першої інстанції цивільні і кримінальні справи, що перевищують компетенцію претора, а в якості другої інстанції — апеляційні скарги на винесені преторії вироки та рішення. Всі справи в трибуналах розглядаються колегіями у складі +3 професійних суддів.

Діла для найсерйозніших кримінальних злочинах компетенції у входять судів присяжних (їхніх 94). У їх складі 2 професійних судді (один з них — головуючий) засідателів і 6, які називаються «народними суддями». Всі вони складають єдину колегію, і виносяться вироки ними на спільній нараді. Скарги на вироки цих судів розбираються апеляційними судами присяжних (їх 34), які створюються за одним або по 2 в кожному із судових округів апеляційних судів. Серед складу входять поряд з 6 «народними суддями» по 2 професійних судді, що одно — суддя Касаційного суду (головуючий), інший — член фамилии.

О Дела менше тяжких злочинах кримінальні, за можливо призначено що до 3 років позбавлення волі, розглядаються в Преторія (їх у країні близько тисячі) одноосібним суддею — претором. У більшості преторій один претор, в інших — кілька (до 50). Справи, в яких виноситься покарання, не пов’язане з позбавленням волі, розглядаються претором в спрощеному порядку і без участі сторін. У преторія розглядаються також цивільні справи, за якими сума позову перевищує компетенцію мирових суддів, і скарги на винесені світовими суддями рішення.

Одноосібні світові судді (їх близько 10 тис.) володіють вельми обмеженою компетенцією: вони вправі розглядати лише цивільні справи з невеликою сумою позову. Вони і не професіонали не отримують платні за свою діяльність.

У 1988 р. була реформована система судів у справах неповнолітніх. Кожному окрузі У фамилии був заснований самостійний трибунал у справах неповнолітніх, який складається з двох професійних суддів і 2 експертів (чоловіки і жінки). Трибунал розглядає справи про правопорушення підлітків до 18 років. Скарги на постанови трибуналу розглядаються одній з палат фамилии за участю 2 таких же експертів.

Медустанови адміністративної юстиції Італії утворюють самостійну систему чолі з Державним радою одночасно і консультативним і судовим органом. Він контролює законність актів Уряду і міністерств і розглядає скарги на рішення обласних адміністративних трибуналів. Ці трибунали маються на кожної 20 областей і виступають як органи адміністративної юстиції першою інстанції, розглядають скарги на постанови і дії багатьох виконавчих властей.

Судді призначаються Президентом за поданням міністра юстиції зазвичай з числа осіб, мають вищу юридичну освіту, закінчили курси Міністерства юстиції і після конкурсного відбору зарахованих на посаду суддівського аудитора (стажиста). Основну роль у призначенні суддів та переміщенні, незмінюваність яких проголошено в Конституції (ст.107), відіграє Вища рада магістратури, очолюваний Президентом. У нього входять за посадою перший голова й генеральний прокурор Касаційного суду. Інші 30 членів Ради обираються (на термін 4 роки кожен) на +2 / 3 суддями з суддів різних інстанцій і на 1 / 3 — Парламентом з університетських професорів та адвокатів.

Органом конституційного контролю є Конституційний Суд, який формально не відноситься до судової влади (норми про нього містяться в розділі Основного закону, присвяченому конституційним гарантіям). Згідно Конституції 1947 він вправі приймати рішення про неконституційність законодавчих норм тим самим скасовувати їх. З 1956, коли створено, Конституційний суд більш 1000 раз брав такі рішення пов’язані до різних галузей права з питань, найчастіше виникав протягом судового розгляду. Рішення Конституційного суду зазвичай сприяли втіленню в життя найдемократичніших положень італійської Конституції. Спори також Він розглядає про компетенції між різними органами влади між державою і областями держави небудь між областями і, нарешті, звинувачення у порушенні конституційних норм, що висуваються проти Президента Республіки і міністрів. Конституційний суд складається з суддів 15, з яких 5 призначаються Президентом, 5 — Парламентом на спільному засіданні палат і 5 — загальними і адміністративними вищими судовими органами. Вони призначається на 9-літній термін з числа досвідчених суддів, адвокатів і юристів-професорів. Голова обирається самими членами Конституційного суду.

Органами розслідуються кримінальні справи судової поліції, преторами (згодом претор іноді розглядає як суддя розслідувані їм ж справа), республіканськими прокурорами і, нарешті, слідчими суддями, що складаються при трибунали і призначаються з числа членів трибуналів (ними проводиться, як правило, так зване формальне слідство у справах, підсудним суду присяжних). Звинувачення за кримінальних справах підтримують у суді представники прокуратури небудь призначені преторами інші державні службовці (зокрема офіцери поліції).

Генеральні прокурори при Касаційному і апеляційних судах республіканські прокурори при трибуналах представляють зі своїми співробітниками ієрархічно організовану систему, яка функціонує під егідою міністра юстиції. Представники прокуратури також виступають в судах при розгляді деяких цивільних справ (наприклад, при будь-якому розгляді в Касаційний суд, при суперечках про дітей, про визнання недієздатності та ін.)

Захист по кримінальних справах адвокати здійснюють або за вибором обвинуваченого, або що призначаються в порядку безкоштовну юридичну допомогу, отримання якої обставлено численними формальностями. Згідно з законом обвинувачений мати може не більше 2 захисників. При провадженні цивільних справ боку зазвичай повинні бути представлені адвокатами. До виступів у цивільних та кримінальних справах у Касаційному суді та інших вищих судах допускаються лише найбільш досвідчені й кваліфіковані адвокати, включені в список, який затверджується Вищою радою магістратури.

У Італії відсутній на національному рівні інституту, аналогічний омбудсмана. Водночас Закон про пристрої місцевої автономії 1990 містить обов’язкову норму про заснування подібного інстітутагражданского захисника (difensore civico) у всіх областях. Перші посади цивільних захисників були запроваджені в Тоскані і Лігурії ще в 1974 р. Нині омбудсман засновуються також провінцій і на рівні комун.

Вищим органом фінансового контролю є Лічильний суд, заснований ще 1862 Конституційно він визначений як допоміжний орган Уряду. На практиці Лічильний суд наділяється функціями судової інстанції здійснює контроль за правильністю використання державних фінансів. Він_здійснює попередній контроль законності актів Уряду, а також наступний контроль виконання державного бюджету. Повноваження Рахункового з призначення членів суду належать Урядові Королівського на підставі декрету N 446 «Повноваження Ради міністрів» от 14 листопад 1901

Источник: zen.in.ua

Политическая организация Испании согласно Конституции Испании

Конституция Испанию провозглашает Королевство демократическим государством с формой правления «парламентарная монархия». Высшими ценностями признаются свобода, справедливость, равенство и политический плюрализм.

Национальный суверенитет принадлежит испанскому народу. Конституция Королевства Испании основана на неразрывном единстве Испании, общей и неделимой родины всех испанцев. Признается и гарантируется также право на автономию национальностей и регионов и солидарность среди всех.

Гарантом Конституции Испании является Конституционный суд, он независим от всех ветвей власти и только связан с Конституцией и фундаментальным законом Конституционного суда.

Конституцией Испании определен государственный флаг Королевства, а также признается право автономий Испании иметь свои собственные флаги, которые могут использоваться вместе с государственным испанским флагом.

Согласно Конституции Испании официальным государственным языком устанавливается испанский (кастильский), который обязаны знать все граждане Королевства. Также наряду с кастильским признаются официальными другие испанские языки в каждой автономии: в Каталонии (аранский и каталонский), в Галисии (галисийский), на Балеарских островах (каталонский), в области Валенсия (валенсийский), в Наварре и Стране Басков (баскский). В этих областях местный национальный язык вместе с кастильским присутствует в образовательной системе и официальных государственных документах.

Столица Испании – Мадрид, является столицей со второй половины XVI века, ранее столичными городами были Толедо и Вальядолид.

Король Испании – глава государства и символ единства Испании. В Конституции Испании признаются две основные функции короля: он является высшим представителем государства на национальном и международном уровнях, а также следит за функционированием всех институтов. Кроме того, король провозглашает законы, провозглашает членов правительства по предложению Президента Правительства и является Верховным главнокомандующим Вооруженных сил Испании.

В Испании могут быть коронованы и мужчины, и женщины. Официальная резиденция королей – Паласио Реал (Мадрид), но королевская семья проживает во Дворце Сарсуэла.

Хуан Карлос I Бурбон был королем Испании с 22 декабря 1975 года до 19 июня 2014 года. Во время его правления Испания была провозглашена демократическим государством, вступила в Европейский союз и достигла высокого политического и социально-экономического развития. После отречения от престола Хуана Карлоса королем стал его прямой наследник Филипп VI.

В тексте Конституции Испании провозглашается разделение трех ветвей власти: законодательной, судебной и исполнительной

  • Исполнительная власть представлена правительством Испании, которое занимается внутренней и внешней политикой, гражданским и военным управлением государства. Правительство состоит из президента и министров.
  • Законодательная власть представлена парламентом Испании (Las Cortes Generales), который представляет народ и состоит из двух палат: Конгресс депутатов и Сенат. Согласно Конституции Испании сновные функция парламента – это создавать и принимать государственные законы, утверждать госбюджет и контролировать деятельность правительства, выбирать Президента правительства.  В Конгрессе депутатов обычно от 300 до 400 человек (сейчас их 350), в Сенате количество участников также может меняться, на сегодняшний день их 266.
  • Судебная власть представлена судами и магистратами, основная функция которых – провозглашение правосудия, исходящего из народа. Основой организации судов является принцип юрисдикционного единства. Генеральный совет судебной власти (CGPJ) является автономным органом (состоящим из судей и других юристов), осуществляющим государственные функции судебной власти в целях обеспечения независимости судей.

Вооруженные силы Испании и Силы безопасности находятся под контролем правительства, и основной функцией их является защита свободного осуществления прав и свобод и гарантия общественной безопасности. Основные органы безопасности:

  • Вооруженные силы, состоящие из ВВС, ВМФ и Сухопутных войск. Они подчиняются приказам короля, но за их деятельностью следит Министерство обороны.
  • Силы гражданской безопасности:

   – на национальном уровне: Национальная полиция и Гражданская гвардия, находятся под руководством Министерства внутренних дел;

   –  на уровне автономий: независимые автономные полицейские силы, которые подчиняются соответствующим органам внутренних дел автономий (к примеру, в  Каталонии это Mossos d´Esquadra);

   – на местном уровне – Муниципальная полиция.

Государственные органы Испании

  • Консультативные органы правительства – Государственный Совет и Совет по социально-экономическим делам.
  • Некоторые органы относятся к соответствующим министерствам Испании: Испанское метеорологическое агентство, Налоговая служба, Департамент транспорта, Институт внешней торговли Испании, Институт Сервантеса, Институт по делам женщин и равных возможностей для всех, Национальный институт статистики и т.д.
  • Государственные органы и должностные лица от испанского парламента – Омбудсмен и Счетная палата.

Способы общения с гражданами правительства и органов автономий

  • Официальный государственный бюллетень (BOE), различные бюллетени-отчеты автономий, где публикуется информация о законах, указах, назначениях и т.д.
  • С другой стороны, государственные административные органы оснащены различными системами для общения с гражданами: личный прием, электронная почта и телефон (по таким номерам, как, например, 060).

Территориально-административная организация Испании

В тексте Конституции Испании 1978 года было утверждено, что Королевство Испании по административной структуре делится на автономные сообщества, провинции и муниципалитеты. На каждом уровне государственные учреждения имеют автономию в управлении на местах.

В Испании насчитывается 17 автономных сообществ и 2 автономных города (Сеута и Мелилья).

Согласно Конституции Испании институтами управления автономных сообществ являются: законодательное собрание (избирается всеобщим голосованием среди жителей), руководящий совет, обладающий исполнительными функциями, и президент, который в дополнение к своей функции исполнительной власти представляет автономное сообщество.

В Испании – 50 провинций, сюда можно добавить два города – Сеута и Мелилья. Насчитывается 8122 муниципалитета.

Конституция Испании и население

Испания – пятое по численности населения государство Европейского союза, по данным на 2014 год здесь проживает 46 512 199 человек. Также это вторая по площади страна ЕС после Франции – 505 944 кв. км.

Конституция Испании устанавливает право создания и существования различных ассоциаций населения, таких как политические партии, профсоюзы, религиозные конфессии, ассоциации потребителей и пользователей, профессиональные организации. Что касается участия в политической жизни, то основной способ участия населения – это право избирательного голоса для всех испанцев. Согласно Конституции Испании выборы провозглашаются всеобщие, свободные, равные, прямые и тайные.

Выборы могут быть европейские (для выбора представителей Испании в Европейском парламенте), общие, автономные и локальные. В Испании признана многопартийная система как на национальном, так и на автономном уровне.

В Испании зарегистрированы 4700 партийных организаций, но на сегодняшний момент в парламенте работают представители 17 политических партий.

В Конституции Испании также признается право на объединение и существование профсоюзов как организаций по защите прав трудящихся. Профсоюзные организации имеют большой вес, представители самых многочисленных синдикатов и профсоюзов участвуют в консультативном органе по экономическим вопросам государства, которым является Совет по социально-экономическим делам.

Источник: espanarusa.com

Территориальное устройство Испании включает муниципалитеты, провинции и учреждаемые автономные Сообщества. Все эти образования пользуется автономией при ведении своих дел.

Согласно статусу (одобрен на референдуме в октябре 1979) каждое автономное сообщество имеет собственный парламент (законодательную ассамблею), президента, избираемого парламентом, и правительство с широкими полномочиями на региональном уровне в области землепользования, строительства, транспорта и общественных работ, экономического развития, туризма, культуры, здравоохранения и образования. Президент парламента одновременно является высшим представителем региона на государственном уровне. Однако в случае возникновения конфликтных ситуаций государственные интересы превалируют над региональными.

Парламенты автономных сообществ избираются сроком на 4 года на пропорциональной основе по партийным спискам. Каждая из 50 провинций имеет собственный муниципальный совет, возглавляемый (после 1997 года) назначаемым региональной властью уполномоченным (делегадо).

Различия в Уставах разных автономных Сообществ ни в коем случае не должны давать им экономических или социальных преимуществ.

Конституция Испании гарантирует автономию муниципалиетов. Они обладают всей полнотой прав юридического лица. Руководство и управление ими осуществляются соответствующими муниципальными советами, состоящими из алькальдов и советников. Советники избираются жителями муниципалитета свободным всеобщим, равным, прямым и тайным голосованием в порядке, установленном законом. Алькальды избираются советниками или жителями муниципалитета.

Провинция в Испании является местным образованием, пользующимся правами юридического лица. Она представляет собой объединение определенного количество муниципалитетов на основании территориального принципа для осуществления государственной деятельности. Любое изменение границ провинций должно быть одобрено Генеральными Кортесами посредством принятия соответствующего органического закона.

Здание Парламента Каталонии в Барселоне

Здание Парламента Каталонии в Барселоне

Руководство и автономное управление провинциями осуществляется Собранием представителей или другими представительными органами. Допускается образование объединений муниципалитетов, отличных от провинций.

В архипелагах каждый остров имеет также соответствующее самоуправление в виде Кабильдосов или Советов.

Финансирование органов местного самоуправления осуществляется за счет местных бюджетов, которые должны располагать достаточными средствами для выполнения функций, возлагаемых законом на соответствующие представительные органы самоуправления, и формируются в основном из местных налогов, а также из участия в налоговых сборах Государства и автономных Сообществ.

Граничащие друг с другом провинции, имеющие общие исторические, культурные и экономические особенности, островные территории и провинции, представляющие собой единую историческую область, могут получить самоуправление и образовать автономные Сообщества. Не допускается образование федерации автономных Сообществ.

К ведению автономных Сообществ могут относиться следующие предметы:
1) Создание собственных органов самоуправления.
2) Изменение границ муниципалитетов, находящихся на их территории и вообще осуществление функций, связанных с деятельностью местных органов власти, относящихся к ведению органов государственного управления, передача которых разрешается законодательством о местном самоуправлении. 3) Территориальное, градостроительное и жилищное строительство.
4) Строительство в рамках интересов и территории автономного Сообщества.
5) Железные и шоссейные дороги, полностью проходящие на территории автономного Сообщества, транспорт и проводная связь на них (также на территории автономного Сообщества).
6) Гавани, спортивные порты и аэродромы и вообще все сооружения подобного рода, не связанные с коммерческой деятельностью.
7) Земледелие и животноводство, в соответствии с общим направлением экономического развития.
8) Леса и лесное хозяйство.
9) Деятельность по охране окружающей среды.
10) Проектирование, строительство и эксплуатация гидроресурсов, каналов и орошаемых земель, представляющих интерес для автономного Сообщества, минеральные и термальные воды.
11) Рыболовство во внутренних водах, промысел ракушек и водное хозяйство, охота и речное рыболовство.
12) Местные ярмарки.
13) Экономическое развитие автономного Сообщества в соответствии с целями, определенными общенациональной экономической политикой.
14) Ремесла.
15) Музеи, библиотеки и музыкальные консерватории, представляющие интерес для автономного Сообщества.
16) Охрана памятников, представляющих интерес для автономного Сообщества.
17) Развитие культуры, науки и преподавания языка автономного Сообщества.
18) Развитие и организация туризма на территории автономного Сообщества.
19) Развитие спорта и досуга.
20) Социальное обеспечение.
21) Здравоохранение и гигиена.
22) Охрана и защита зданий и сооружений. Координация и осуществление других функций, связанных с местной полицией в порядке, устанавливаемом органическим законом.

Резиденция Правительства Балеарских островов в Пальма де Майорка

Резиденция Правительства Балеарских островов в Пальма де Майорка

Не могут относится к полномочиям органов управления автономных Сообществ ряд вопросов, по которым Конституция Испании устанавливает право исключительной компетенции государственных органов. Так, в соответствии со ст. 149 Конституции Испании 1978 г. к исключительному ведению Государства относятся следующие предметы:
1) Регулирование основных условий, обеспечивающих равенство всех испанцев в осуществлении ими своих конституционных прав и выполнении своих конституционных обязанностей.
2) Гражданство, миграция, вопросы, связанные с иностранцами, право на убежище.
3) Международные отношения.
4) Оборона и Вооруженные Силы.
5) Отправление правосудия.
6) Торговое, уголовное и исправительное право. Процессуальное законодательство, за исключением особых случаев, вытекающих из своеобразия законодательств автономных Сообществ.
7) Трудовое законодательство, без ущерба для его применения органами автономных Сообществ.
8) Гражданское право, независимо от сохранения, обновления и усовершенствования автономными Сообществами гражданского права , особого права или же фуэрос при их наличии. В любом случае правила, связанные с применением и обеспечением эффективности юридических норм и гражданско-правовых отношений, связанных с брачными отношениями , порядком записи актов гражданского состояния и нотариальных актов, основами договорных обязанностей, нормами , регламентирующими разрешение юридических споров и определением источников права (с уважением, в этом последнем случае, закрепленных в фуэрос или в особом праве норм).
9) Законодательство об интеллектуальной и промышленной собственности.
10) Таможенный режим и таможенные тарифы, внешняя торговля.
11) Денежная система: валюта, ее курс и конвертируемость, основы кредитной, банковской и страховой систем.
12) Законодательство о системе мер и весов, установление официального времени.
13) Основы и координация общего планирования экономической деятельности.
14) Государственные финансы и государственный заем.
15) Развитие и общая координация научно-технических исследований.
16) Пограничный санитарный кордон. Основы и общая координация здравоохранения. Законодательство о фармацевтических средствах.
17) Основы законодательства и экономический режим системы Социального Страхования, без ущерба для его осуществления службами автономных Сообществ.
18) Правовые основы государственной службы и статуса их служащих, обеспечивающие равенство всех обслуживаемых граждан. Общая административная процедура с учетом особенностей, связанных с собственной организацией управления в автономных Сообществах. Законодательство о принудительной экспроприации, основы законодательства об административных контрактах и концессиях, а также общая система ответственности для государственной службы.
19) Морское рыболовство, за исключением тех полномочий, которые в процессе организации этой отрасли будут переданы автономным Сообществам.
20) Торговый морской флот и приписка судов к портам, служба маяков морского побережья и морские сигналы, порты общегосударственного значения, аэропорты общегосударственного значения, контроль за воздушным пространством, воздушным транзитом и транспортом, метеорологическая служба и регистрация воздушных судов.
21) Железные дороги и наземный транспорт, проходящие по территории более, чем одного автономного Сообщества, общий режим путей сообщения, передвижение автомобилей, связь, воздушные и подводные кабели.
22) Законодательство, организация и предоставление в пользование гидроресурсов в случае, если воды проходят по территории более, чем одного автономного Сообщества, так же, как и разрешение на строительство электростанций, когда их использование затрагивает интересы другого автономного Сообщества или когда линии передач энергии выходят за пределы его территории.
23) Основы законодательства по охране окружающей среды, независимо от полномочий автономных Сообществ для осуществления дополнительных охранительных мер. Основы законодательства по использованию лесов, лесных угодий и пастбищ.
24) Строительство, представляющее общегосударственный интерес, или проведение которого касается более, чем одного автономного Сообщества.
25) Основы горнорудного производства и энергетического режима.
26) Определение порядка производства, продажи, владения и использования оружия и взрывчатых веществ.
27) Общие правила режима печати, радио и телевещания и, вообще, всех средств массовой информации, за исключением соответствующих полномочий по их развитию и использованию автономными Сообществами.
28) Охрана памятников культуры, истории и искусства от вывоза за рубеж и от расхищения, музеи, библиотеки и архивы государственного значения, за исключением деятельности в этой области автономных Сообществ.
29) Охрана общественного порядка, независимо от возможности создания автономными Сообществами полицейских служб, в порядке, устанавливаемом в соответствующих Уставах и в рамках конституционного закона.
30) Регулирование условий получения, выдачи и признания ученых и профессиональных степеней.
31) Ведение статистики с государственными целями.
32) Разрешение на проведение опросов населения посредством референдума.

Государство может передавать или делегировать автономным Сообществам посредством принятия конституционного закона осуществление полномочий, относящихся к предметам государственного ведения, но которые, в силу своей природы, могут подлежать такому переводу или делегированию. В каждом случае закон предусматривает передачу соответствующих финансовых средств, так же, как и способы контроля, которые Государство оставляет за собой.

Контроль за деятельностью органов автономных Сообществ осуществляется:
а) Конституционным Судом, по отношению к конституционности принятых им нормативных актов, имеющих силу закона.
б) Правительством, по представлению Государственного Совета, относительно осуществления полномочий, им делегированных согласно предусмотренному в пункте 2 статьи 150.
в) органами административного законодательства, по отношению к автономному правлению и его регламентарным нормам.
г) Счетной Палатой, за экономической и бюджетной деятельностью.

Если автономное Сообщество не выполняет обязательства , предусмотренные Конституцией или другими законами, либо его действия наносят серьезный ущерб общегосударственным интересам Испании, Правительство предупреждает председателя автономного Сообщества. Если ответа с его стороны не последует, Правительство может, с согласия абсолютного большинства Сената, принять необходимые меры для выполнения автономным Сообществом указанных обязательств в принудительном порядке, либо для защиты упомянутых общегосударственных интересов.

Дворец Альхаферия — резиденция Кортесов Арагона

Дворец Альхаферия - резиденция Кортесов Арагона

Автономные Сообщества пользуются финансовой автономией в целях развития и осуществления своих полномочий в соответствии с принципом координации деятельности с центральными финансовыми учреждениями и принципом солидарности всех испанцев.

Средства автономных Сообществ складываются из:
а) налогов, полностью или частично передаваемых Государством, надбавок на государственные налоги и другого участия в налогах Государства.
б) собственных налогов, специальных пошлин и взносов.
в) переводов от Межтерриториального Компенсационного Фонда и других поступлений от Государственного бюджета.
г) прибыли от собственного имущества и доходов, поступающих от операций, регулируемых частным правом.
д) прибыли от кредитных операций.

Кроме того, Генеральный Государственный бюджет Испании может устанавливать определенные ассигнования автономным Сообществам в зависимости от объема им переданных услуг и гарантии с их стороны относительно минимального уровня осуществления основных публичных услуг на всей территории Испании.

В целях выравнивания экономического положения в разных регионах Испании и воплощения принципа солидарности создается компенсационный Фонд, предназначенный для инвестирования бюджетных средств. Средства Фонда распределяют Генеральные Кортесы между автономными Сообществами и провинциями.

Подробнее об Испании:
Административно-территориальное деление Испании
Автономные Сообщества Испании
Провинции Испании

Источник: www.promotour.info

По форме правления Испания является конституционной парламентской монархией. Политический режим — демократический.

Глава государства — Король ( представитель династии Бурбонов Хуан Карлос 1 — с 20.XI 1975 г.). Он является, согласно Конституции, символом государственного единства и постоянства, «гарантом правильного функционирования государственных институтов». Достаточно обширные полномочия Короля могут быть осуществлены им только с контрасигнации Председателя Правительства или соответствующего министра. К их числу относятся: санкционирование и промульгация законов, созыв и роспуск Генеральных кортесов, объявление всеобщих выборов, назначение и увольнение членов Правительства.

Король является верховным главнокомандующим, осуществляет право помилования, представляет страну в международных отношениях. Что касается его отношений с парламентом, то здесь нужно отметить следующее. Король не обладает даже таким традиционным для главы государства правом, как право вето. Статья 91 Конституции закрепляет, что «в течение 15 дней после одобрения Генеральными кортесами законопроекты утверждаются Королем». Король может назначить референдум, но только по предложению Председателя Правительства, одобренному Конгрессом депутатов. После предварительного совещания с представителями политических партий в парламенте Король предлагает Конгрессу депутатов кандидатуру главы Правительства. Эта кандидатура должна быть одобрена председателем Конгресса. Члены Правительства назначаются и увольняются Королем по предложению главы Правительства.

Конституция наделяет законодательной властью двухпалатный парламент, Генеральные кортесы. Большая часть полномочий принадлежит нижней палате, Конгрессу депутатов (350 членов). Принятые им законопроекты должны представляться на рассмотрение верхней палаты – Сената (256 членов), но Конгресс большинством голосов может преодолеть вето Сената. Депутаты парламента и сенаторы избираются сроком на 4 года – по мажоритарной системе, а Конгресс – по пропорциональной системе. Избирательным правом обладают все граждане страны, достигшие 18 лет.

Сессии парламента созываются 2 раза в год и длятся по 4—5 месяцев. По требованию Правительства, постоянной комиссии парламента или абсолютного большинства членов палат могут проводиться чрезвычайные сессии, которые созываются по определенной повестке дня. Депутаты работают на пленарных заседаниях и в комиссиях. Пленарные заседания палат являются открытыми. Решения принимаются большинством присутствующих депутатов обеих палат. К компетенции парламента Испании относится выработка законов, принятие бюджета, контроль за деятельностью Правительства, установление регентства, опекунства. Право законодательной инициативы принадлежит Правительству, Конгрессу, Сенату. Председатель сената — Ф. X. Рохо Гарсия, председатель конгресса депутатов -М. Марин Гоаеадес.

Правительство — Совет министров осуществляет исполнительную власть. Оно состоит из председателя, его заместителей, министров и других членов. Кандидатуру председателя предлагает Король и одобряют Кортесы. Председатель правительства — Хосе Луис Родрнгес Сапатеро, приведен к присяге 17.IV 2004 г.

Остальные члены Правительства назначаются и увольняются Королем по предложению Председателя Правительства. Председатель руководит деятельностью Правительства и несет за нее ответственность. Согласно Конституции Правительство осуществляет руководство «внутренней и внешней политикой, гражданской и военной администрацией и обороной страны». Правительство ответственно перед Кортесами за свою деятельность.

Премьер-министр выдвигается главой государства – королем и утверждается большинством депутатов парламента. Обычно премьер-министр является лидером партии, располагающей большинством мест в Конгрессе депутатов. Чтобы сформировать правительство, эта партия может вступать в коалицию с другими партиями.

Конгресс депутатов может выразить недоверие правительству и заставить его уйти в отставку, однако депутаты должны заранее наметить кандидатуру следующего премьер-министра. Такая процедура исключает частую смену правительства.

Высшим консультативным органом Правительства, согласно ст. 107 Конституции, является Государственный совет, статус которого регулируется Органическим законом о Государственном совете 1980 г.

Автономные сообщества имеют свои парламенты и правительства, пользуются широкими полномочиями в области культуры, здравоохранения, образования, экономики. Каждое автономное сообщество имеет свой устав (статут), принимаемый в качестве органического закона государства (ст. 81 Конституции). Деятельность органов автономных областей контролируется Правительством, Конституционным судом, Счетным судом.

Задолго до установления режима Франко Испания уже имела опыт местного и регионального самоуправления. При Франко эти права были ликвидированы, и центральное правительство осуществляло власть на всех уровнях. После восстановления демократии органам власти на местах были предоставлены значительные полномочия.

Исполнительная власть на местах осуществляется мушнипальными советами (более 8,5 тыс.) Члены муниципалитетов провинций избираются общинами и вместе с областными парламентами посылают своих представителей в сенат Национального Законодательного собрания в Мадриде.

Источник: ispany.blogspot.com


Categories: Форма

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.